Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Севастопольської міської державної адміністрації, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Севастополя від 25 березня 2010 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Севастопольської міської державної адміністрації, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про визнання права власності на квартиру. Позивачка зазначала, що її брат ОСОБА_7 був наймачем АДРЕСА_1. 6 червня 2008 року брат подав заяву про приватизацію квартири, а ІНФОРМАЦІЯ_1 брат загинув. Посилаючись на те, що за життя брата подана ним заява про приватизацію квартири розглянута не була, хоча підстави для приватизації квартири були наявними, а також на те, що вона є спадкоємцем брата, позивачка просила визнати за нею право власності на квартиру в порядку спадкування.

Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 19 травня 2009 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 25 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира не належала до спадкової маси, оскільки в органу приватизації не було підстав для її передачі у власність ОСОБА_7, адже в разі приватизації квартира передається у власність всіх осіб, які зберігають право користування нею, а право на спірну квартиру, крім ОСОБА_7, зберігала також і позивачка, яка бажання приватизувати квартиру не виявила.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 345 ЦК України встановлює, що фізична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності, у порядку, встановленому законом. Порядок приватизації громадянами займаних ними жилих приміщень у будинках державного житлового фонду регулюється Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло. Передача квартир у власність громадян оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації.

Згідно з п. 31 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян (v0056303-92) , затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, строк оформлення органом приватизації документів від дати реєстрації заяви громадянина до видачі йому зареєстрованого свідоцтва про право власності на квартиру не повинен перевищувати одного місяця.

Пленум Верховного Суду України в ч. 5 п. 13 постанови "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) від 22 грудня 1995 року № 20 роз’яснив, що якщо квартира не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації, однак вона не була розглянута в установлений строк за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві.

Судом встановлено, що спірна квартира належить до державного житлового фонду. Наймачем квартири був брат позивачки ОСОБА_7 6 червня 2008 року ОСОБА_7 подав органу приватизації заяву про приватизацію квартири, яка в установлений законом місячний строк вирішена не була. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 загинув.

Відмовляючи в позові, апеляційний суд вказав, що в органу приватизації не було підстав для передачі квартири у власність ОСОБА_7, оскільки право користування квартирою мала і позивачка, яка наміру приватизовувати квартиру не виявляла.

Однак, при цьому апеляційний суд на порушення вимог ст. 212 ЦПК Українти не звернув уваги та не дав оцінки тій обставині, що в позовній заяві та в своїх поясненнях суду позивачка вказувала інше місце свого постійного проживання – будинок по АДРЕСА_2, та зазначала, що право користування спірною квартирою вона втратила у зв’язку з вибуттям сюди на постійне проживання.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги, що судом першої інстанції рішення у справі ухвалено до закінчення встановленого законом строку для прийняття спадщини, до того ж за позовом позивачки, яка належить до другої черги спадкоємців за законом, та у зв’язку з цим не встановив коло спадкоємців ОСОБА_7 та не перевірив, чи не прийняв ще хтось з них, крім позивачки, спадщину, яка відкрилася внаслідок його смерті, не обговорив питання про необхідність залучення таких осіб до участі у справі.

З’ясування зазначених обставин та їх належна оцінка має значення для правильного вирішення справи, а тому ухвалення судом рішення без їх з’ясування та оцінки є помилковим.

Таким чином, апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду і направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 6 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Севастополя від 25 березня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.