Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2010 року,

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 червня 2007 року ОСОБА_4 повинен сплачувати на утримання їх неповнолітньої дочки аліменти в розмірі 500 грн. щомісяця. Але ОСОБА_4 не виконує зазначеного рішення суду, у зв’язку з чим його заборгованість по аліментах становить 10 874 грн.

ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_4 пеню за період несплати аліментів в розмірі 34 203 грн. 71 коп.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пеню в розмірі 1 830 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат у справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з п. 2 розділу ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв'язку із цим касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) зі змінами та доповненнями, внесеними законами України до 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визначив загальну суму пені, виходячи тільки з кількості днів у місяці, за який не проводилось стягнення.

Однак з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Згідно зі ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

При ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував, що аліменти призначаються та повинні сплачуватися щомісяця, неустойка нараховується на щомісячну заборгованість від суми несплачених аліментів за кожен день за весь час прострочення по день добровільного погашення боргу або на момент стягнення .

Визначаючи розмір пені за прострочення сплати аліментів, наприклад, за липень 2008 року, суд мав вирахувати загальну кількість днів з початку прострочення ( 1 серпня 2008 року) до дня ухвалення рішення ( 22 грудня 2009 року) – 519 днів х 1% х 500 грн. = 2595 грн.

Апеляційний суд на наведене уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції не можуть залишатися в силі й підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.