Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства "Шахтарськантрацит" (далі – ДП "Шахтарськантрацит"), третя особа – ОСОБА_7, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2009 року,

У липні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що наказом відособленого підрозділу шахти "Іловайська" ДП "Шахтарськантрацит" №382-к від 29 серпня 2006 року її було прийнято учнем телефоніста місцевого телефонного зв’язку на період декретної відпустки ОСОБА_8

Наказом відособленого підрозділу шахти "Іловайська" ДП "Шахтарськантрацит" від 5 жовтня 2006 року № 434-к її переведено на посаду телефоніста другого класу місцевого телефонного зв’язку за строковим трудовим договором.

Наказом від 16 липня 2008 року № 233-к ОСОБА_6 звільнено у зв’язку із закінчення дії трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

ОСОБА_6 вважала, що наказ про її звільнення виданий з порушенням ст. 39-1 КЗпП України, оскільки після припинення дії строкового трудового договору фактично трудові відносини між сторонами тривали. Крім того, на момент звільнення вона була вагітною і підприємство не мало права її звільнити.

ОСОБА_6 просила поновити її на роботі телефоністом з підстав, визначених ч. 3 ст. 184 КЗпП України, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 19 листопада 2008 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2009 року рішення Харцизького міського суду Донецької області від 19 листопада 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з п. 2 розд. ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв'язку із цим касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) із змінами і доповненнями, внесеними законами України до 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_6 була звільнена з посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору з дотриманням норм законодавства, якими регулюється звільнення працівників за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до вимог пп. 2, 3 ст. 23 та п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, і підставою його припинення є закінчення цього строку.

Згідно із ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 9 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (зі змінами та доповненнями), звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України вагітних жінок провадиться з обов’язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник чи уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не було надано на тому ж або іншому підприємстві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин.

Установлено, що наказом відокремленого підрозділу шахти "Іловайської" ДП "Шахтарськантрацит" № 382-к від 29 серпня 2006 року ОСОБА_6 прийнято учнем телефоніста місцевого телефонного зв’язку за строковим трудовим договором на час відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною ОСОБА_8

Наказом відособленого підрозділу шахти "Іловайської" ДП "Шахтарськантрацит" № 16-к від 6 січня 2008 року продовжено строк дії строкового трудового договору телефоніста місцевого телефонного зв’язку другого класу ОСОБА_6 із 17 січня 2008 року до 16 липня 2008 року на час відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до п’ятирічного віку ОСОБА_8

Наказом від 16 липня 2008 року № 233-к її звільнено у зв’язку із закінчення дії трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до довідки ЛКК вузлової лікарні на ст. Іловайськ від 21 липня 2008 року ОСОБА_6 на момент звільнення була вагітною.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, апеляційний суд на наведене уваги не звернув, а тому його висновок про звільнення ОСОБА_6 з дотриманням норм законодавства є передчасним.

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував, що невиконання ДП "Шахтарськантрацит" обов’язку щодо працевлаштування ОСОБА_6 могло бути підставою покладення на нього відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України обов’язку надати на цьому або на іншому підприємстві роботу, яку могла вона виконувати.

За таких обставин рішення апеляційного суду без змін залишатися не може й підлягає скасуванню, а справа – передачі до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2009 року скасувати, справу передати до апеляційного суду на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.