Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 6 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 3 лютого 2010 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним та відповідачем був укладений договір позики, за умовами якого позивач надав у борг відповідачу 151 200 (сто п’ятдесят одна тисяча двісті) доларів США під 2 % на місяць від простроченої суми за період з 1 грудня 2007 року по 1 жовтня 2008 року. У разі неповернення позики до 5 жовтня 2008 року ОСОБА_7 зобов’язувався сплатити суму боргу з урахуванням 3 % на місяць від простроченої суми боргу. ОСОБА_6 неодноразово звертався до ОСОБА_7 з вимогою про повернення суми боргу, однак останній не виконує взяті на себе зобов’язання. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просив задовольнити його позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_7 на свою користь 1 536 769 (один мільйон п’ятсот тридцять шість тисяч сімсот шістдесят дев’ять) грн. 80 коп. у рахунок повернення суми боргу та нарахованих процентів за користування позикою, а також судові витрати.

У процесі розгляду справи ОСОБА_6 збільшив свої позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_7 1 889 334 (один мільйон вісімсот вісімдесят дев’ять тисяч триста тридцять чотири) грн. 72 коп. у рахунок повернення суми боргу та нарахованих процентів за користування позикою, а також судові витрати.

ОСОБА_8 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики, оскільки спірний договір укладений за ініціативою ОСОБА_6 у момент перебування ОСОБА_8 та членів його сім’ї у скрутному фінансовому становищі. ОСОБА_8 вважає, що договір позики укладено ним під впливом тяжких для нього обставин і на вкрай невигідних умовах, що на підставі статті 233 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 6 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 3 лютого 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 1 889 334 (один мільйон вісімсот вісімдесят дев’ять тисяч триста тридцять чотири) грн. 72 коп. у рахунок повернення суми боргу. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. у рахунок оплати судового збору та 30 (тридцять) грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року.

Частиною першою статті 61 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Установлено, що сторонами визнано факт передачі позивачем та отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 151 200 (сто п’ятдесят одна тисяча двісті) доларів США.

Позивачем ОСОБА_6 на підтвердження своїх вимог надано розписку, яка, у відповідності до частини другої статті 1047 ЦК України, свідчить про наявність між сторонами договору позики на умовах, вказаних в ній.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та стягуючи з ОСОБА_8 1 889 334 (один мільйон вісімсот вісімдесят дев’ять тисяч триста тридцять чотири) грн. 72 коп. у рахунок повернення боргу, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що між сторонами виникли позикові відносини зумовлені характером обов’язку боржника у грошовому зобов’язанні, що існує між позикодавцем і позичальником. Законодавством передбачено, що в разі прострочення боржником виконання грошового зобов’язання на нього покладається обов’язок сплатити кредитору суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України необхідна наявність двох умов: тяжкі обставини та вкрай невигідні умови.

Підставою для визнання недійсним договору позики ОСОБА_8 зазначив, що цей договір укладено у період, коли він та члени його сім’ї знаходились у скрутному становищі: початок світової фінансової кризи, безробіття, відсутність грошей, за ініціативою ОСОБА_6, а також на вкрай невигідних умовах.

Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов’язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 про визнання недійсним договору позики, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, також дійшов обґрунтованого висновку, що ним не доведено фактів існування тяжких для нього обставин, що зумовлюють недійсність договору позики, та невигідність умов укладеного договору.

Відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Доводи скарги висновків суду не спростовують.

Рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Підстави для їх зміни або скасування відсутні.

Керуючись статтями 335, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 6 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 3 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.