розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Краматорської міської ради, ОСОБА_4 про визнання приватизації землі частково недійсною та визнання права на приватизацію земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 9 березня 2010 року,

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з договором дарування від 26 лютого 1998 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Краматорської державної нотаріальної контори Чумаковою О.І., їй належить жилий будинок АДРЕСА_1. На підставі рішення Краматорської міської ради від 23 липня 2008 року № 20/У-33 ОСОБА_4, власник суміжного АДРЕСА_2, став власником земельної ділянки, на якій розташований і її будинок із надвірними спорудами.

У зв’язку із цим позивачка просила визнати незаконним і нечинним рішення Краматорської міської ради від 23 липня 2008 року № 20/У-33 та виданий на підставі нього державний акт у частині приватизації ОСОБА_4 земельної ділянки, на якій розташований її будинок із надвірними спорудами; визнати за нею право на приватизацію земельної ділянки на вул. Сумській, 6 у м. Краматорську.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 8 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково: визнано рішення Краматорської міської ради від 23 липня 2008 року № 20/У-33 незаконним і нечинним у частині земельної ділянки на вул. Сумській, 6 у м. Краматорську.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 9 березня 2010 року рішення міського суду скасовано й ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, установивши, що в земельну ділянку площею 0,0995 га, яка зазначена в державному акті серії НОМЕР_1 від 25 грудня 2008 року, виданому на ім’я ОСОБА_4 (а.с. 17), увійшла й земельна ділянка позивачки, на якій розташований належний їй жилий будинок із надвірними спорудами, визнав незаконним і нечинним рішення Краматорської міської ради від 23 липня 2008 року № 20/У-33 у частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, що розташована на вул. Сумській, 6 у м. Краматорську. Крім того, суд вважав, що із цих підстав треба визнати незаконним і нечинним й державний акт у частині спірної земельної ділянки, але не зробив цього висновку в резолютивній частині рішення.

Скасовуючи це рішення з ухваленням нового рішення, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 не надала правовстановлюючих документів, які б підтверджували її право власності чи користування спірною земельною ділянкою.

Такий висновок у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України є передчасним, зробленим без урахування обставин справи та вимог норм Земельних кодексів (2874а-07) Української РСР і України в редакції 1971 та 1990 років (561-12) .

Згідно зі ст. 90 Земельного кодексу Української РСР 1971 року (чинного на час переходу у 1984 році права власності від забудовника ОСОБА_6 до спадкоємця – його дружини ОСОБА_7) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України 1990 року (чинного на час укладення договору дарування від 26 лютого 1998 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження, – будівлі та споруди.

Суд обставин справи в контексті наведених норм та позовних вимог не дослідив і, відмовивши в задоволенні позову, залишив невирішеними вимоги щодо захисту права ОСОБА_3 на земельну ділянку із цільовим призначенням – будівництво та обслуговування жилого будинку, на якій розміщений належний їй на праві власності жилий будинок.

За таких обставин, які свідчать про те, що апеляційним судом неправильно застосований процесуальний закон і це призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 9 березня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.