розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства "Селянський комерційний банк "Дністер", Першого Тернопільського відділення відкритого акціонерного товариства "Селянський комерційний банк "Дністер" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Селянський комерційний банк "Дністер" (далі – ВАТ "Селянський комерційний банк "Дністер") на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року,

У червні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 27 жовтня 2005 року до 19 травня 2009 року вона працювала в Першому Тернопільському відділенні ВАТ "Селянський комерційний банк "Дністер" на посаді старшого касира. Наказом відповідача від 19 травня 2009 року № 203-к звільнена із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ).

Вважаючи своє звільнення незаконним, просила суд поновити її на посаді старшого касира, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ВАТ "Селянський комерційний банк "Дністер" просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що звільнення позивачки відповідало фактичним обставинам та вимогам закону, зокрема: у ОСОБА_3 нижча кваліфікація, ніж у залишеної на роботі ОСОБА_4, в останньої вища освіта, з 1996 року вона працювала бухгалтером, а з 2007 року – старшим касиром. Позивачка має середню освіту, у той час як п. 6 посадової інструкції старшого касира Першого Тернопільського відділення ВАТ "Селянський комерційний банк "Дністер" передбачає наявність середньої спеціальної економічної, бухгалтерської або технічної освіти (а.с. 27-30).

Такі висновки суду першої інстанції відповідають ч. 1 ст. 42 КЗпП України, згідно з якою у разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації, виробництва й праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.

Апеляційний суд, скасовуючи це судове рішення й ухвалюючи нове рішення, помилково виходив із того, що "сама по собі відсутність у позивачки середньої спеціальної економічної, бухгалтерської або технічної освіти за наявності в неї стажу роботи в банківській системі біля 30-ти років і призначення її на посаду старшого касира без урахування цих вимог не може бути підтвердженням її нижчої кваліфікації і продуктивності праці в порівнянні з працівницею, залишеною на роботі лише з підстави наявності в неї вищої освіти, здобутої на підставі закінчення Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування за спеціальністю інженер-технолог".

Такий висновок суперечить обґрунтованому висновку суду першої інстанції та не підтверджений належними доказами, які б свідчили про те, що кваліфікація цих двох осіб є рівною.

За таких обставин застосування апеляційним судом ч. 2 ст. 42 КЗпП України є безпідставним.

Викладене свідчить про те, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Селянський комерційний банк "Дністер" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 29 грудня 2009 року скасувати, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2009 року залишити в силі.