розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5, про стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 6 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 червня 2009 року,

У січні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_4 на її користь аліментів на утримання повнолітньої дочки, ОСОБА_5, до закінчення нею навчання в розмірі 1/4 частки заробітку ОСОБА_4 щомісяця, посилаючись на те, що рішенням Славутицького міського суду Київської області із ОСОБА_4 було стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_5 до досягнення нею повноліття в розмірі 25% усіх видів доходів.

Однак її дочка, ОСОБА_5, є повнолітньою й навчається на першому курсі денної форми навчання в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка та потребує матеріальної допомоги на навчання, харчування, проїзд і проживання.

Оскільки вона має заробітну плату 1 200 грн. і не може самостійно повністю матеріально забезпечити дочку, ОСОБА_3 просила стягнути аліменти.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 6 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 червня 2009 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 розділу ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із цим касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) із змінами та доповненнями, внесеними законами України до 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_5 є студенткою першого курсу денної форми навчання та проживає в гуртожитку Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, вона не проживає разом із ОСОБА_3 і отримує аліменти від батька.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі рішення таким вимогам не відповідають.

Відповідно до ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Але суд залишив без належної уваги доводи ОСОБА_3 про те, що її дочка, ОСОБА_5, тимчасово проживає в гуртожитку в м. Києві, а постійно вона проживає разом із нею.

Тому з висновком суду про те, що ОСОБА_5 не проживає зі своєю матір'ю, погодитися не можна,

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 18 грудня 2008 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_5 і ОСОБА_4, за якою ОСОБА_4 зобов’язався добровільно сплачувати з 13 листопада 2008 року аліменти на утримання повнолітньої дочки, ОСОБА_5, у розмірі 1/8 частки всіх видів його доходів щомісяця до закінчення нею навчання в Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка, але не більше ніж до досягнення нею 23 років ( а. с. 22).

ОСОБА_3 просила стягнути із ОСОБА_4 на її користь аліменти на утримання повнолітньої дочки до закінчення останньою навчання в розмірі 1/4 частки всіх доходів щомісяця.

ОСОБА_5 посилалася на те, що аліментів від батька та стипендії їй не вистачає на оплату навчання, проживання, харчування, придбання речей та учбового матеріалу.

Але суд першої інстанції належним чином не з'ясував: чи ОСОБА_3 просила збільшити розмір аліментів, який визначений мировою угодою, чи стягнути на утримання повнолітньої дочки додатково аліменти в розмірі 1/4 частки всіх видів доходів ОСОБА_4, хоча ці обставини мають значення як для вирішення спору по суті, так і для вирішення питання про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Таким чином, суд не встановив характер спірних правовідносини, не з’ясував усіх обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, та не дав їм належної правової оцінки.

Апеляційний суд на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судом першої інстанції, уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню, а справа – передачі до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 6 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.