Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Сокальської районної ради, за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Солотви Софії Павлівни, Сокальської державної нотаріальної контори, ДКП "Червоноградське МБТІ", Острівської сільської ради, про визнання недійсними: заповіту та виданих на його підставі свідоцтв про право на спадщин за заповітом, визнання права власності на ? частину житлового будинку та на ? частину земельної ділянки, на 1/6 частину грошових вкладів з відповідними процентними нарахуваннями й на 1/6 частину цінних паперів у ТОВ "Пекар", та визнання недійсним рішення виконкому Сокальської районної ради № 135 від 17 травня 1990 року,

У березні 2005 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову зазначала, що право власності на спірний будинок за ОСОБА_9 оформлено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки забудовником цього будинку він не був. Згідно з будівельним паспортом земельної ділянки за 1976 рік забудовником будинку був її дід ОСОБА_7, якому рішенням виконкому Борятинської сільської ради від 22 квітня 1976 року № 23 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на присадибній ділянці, яка знаходиться у с. Добрячин та зобов’язано після будівництва нового будинку, старий будинок знести. До дня смерті діда, спірний будинок було зведено та облаштовано покрівлею. За заповітом від 14 березня 1978 року усе своє майно дід заповів їй та відповідачу у рівних частках. Після його смерті, зміни до будівельного паспорту не вносилися, її батько забудовником будинку не значився, а тому вважає, що оформлення права власності на спірний будинок за батьком є незаконним. Проте 30 травня 1991 року право власності на будинок зареєстровано згідно із рішенням виконкому Сокальської районної ради від 15 травня 1990 року № 135 за її батьком та видані йому на підставі цього рішення правовстановлюючі документи, що також є незаконним.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 5 серпня 2008 року позов ОСОБА_6 задоволено частково: визнано недійсним рішення виконавчого комітету Сокальської районної ради № 135 від 17 травня 1990 року"Про оформлення права власності на реєстрацію житлових будинків" в частині оформлення права власності ОСОБА_9 на будинок АДРЕСА_1 Сокальського району та в частині доручення виконкому Острівської сільської ради видати свідоцтво на право власності на жилий будинок ОСОБА_9; визнано недійсним видане на ім’я ОСОБА_9 свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Сокальського району від 30 травня 1991 року; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 9 лютого 2004 року, зареєстроване в реєстрі за № 291, спадкова справа № 845, що стосується спірного спадкового майна, а також реєстрацію права власності на вказаний будинок за ОСОБА_7; визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину спірного жилого будинку.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 2 березня 2009 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 5 серпня 2008 року залишено без змін, виключивши із резолютивної частини рішення абз. 7 про обов’язок стягнути в рівних частках із ОСОБА_7 та Сокальської районної ради у дохід держави 582 грн. 60 коп. судових витрат та викладено цей абзац реченням наступного змісту :"Стягнути із ОСОБА_7 у дохід держави 582 грн. 60 коп. судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Борятинської сільської ради № 23 від 22 квітня 1976 року ОСОБА_7 надано дозвіл на будівництво нового житлового двоповерхового будинку на власній присадибній ділянці у с. Добрячин Сокальського району Львівської області.

На підставі вказаного рішення видано свідоцтво на забудову садиби в сільських населених пунктах с. Добрячин в межах існуючої присадиби ОСОБА_7

Відповідно до заповіту від 14 березня 1973 року ОСОБА_7 на випадок своєї смерті залишив заповіт, яким усе своє майно і двоповерховий будинок, який знаходиться в с. Добрячин і належить йому на підставі особистої власності згідно свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах УРСР, виданого Сокальським райвиконкомом Львівської області у 1979 році за № 115 і надвірні споруди заповів у рівних частинах своїм онукам : ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Після смерті ОСОБА_7 будівництво будинку продовжили батьки сторін.

У квітні 1990 року виконком Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області своїм рішенням № 29 погодився з висновком Червоноградського МБТІ щодо реєстрації права власності на спірний будинок та вирішив звернутися з відповідним клопотанням до виконкому Сокальської районної ради.

Рішенням Сокальської районної ради від 17 травня 1990 року № 135 надано доручення Острівській сільській раді видати свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_9

30 травня 1991 року ОСОБА_9 отримав свідоцтво про право власності на спірний будинок.

21 квітня 1999 року ОСОБА_9 складено заповіт, за яким усе своє майно заповів своєму сину - ОСОБА_7, у тому числі й спірний будинок..

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 помер.

Визнаючи за позивачкою право власності на ? частину спірного будинку, суди правильно виходили із того, що право власності на спірний будинок належало діду сторін, який 14 березня 1978 року склав заповіт і усе своє майно в рівних частках своїм онукам.

Після смерті у 1980 році ОСОБА_7 відкрилася спадщина .На день смерті ОСОБА_9 позивачка та відповідач були зареєстровані і проживали у будинку, який будував дід, тому вони згідно із вимогами ст. 549 ЦК УРСР прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління спадковим майном.

На день відкриття спадщини позивачка була неповнолітньою, тому її інтереси представляли її батьки, які здійснили добудову спірного будинку, знаючи що здійснюють таке будівництво в інтересах дітей, яким цей будинок належить на праві власності в порядку спадкування після смерті їхнього діда.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та є справедливим.

Оскільки оскаржувані рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, касаційна скарга підлягає відхиленню із залишенням судових рішень без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 5 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 березня 2009 року залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.