Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Міністерства внутрішніх справ України (далі – МВС України) до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, управління ДАІ УМВС України в Житомирській області, третя особа – приватний нотаріус Яровенко Ірина Іванівна, про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, витребування приміщення із чужого незаконного володіння та повернення його у власність держави за касаційною скаргою МВС України на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 27 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2008 року,

У грудні 2007 року МВС України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8., управління ДАІ УМВС України в Житомирській області про визнання договорів купівлі-продажу та дарування приміщення стаціонарного поста ДАІ, що розташований на вулиці Перемоги, 2а в місті Коростишеві Житомирської області, недійсними; витребування приміщення із чужого незаконного володіння та повернення його у власність держави.

Зазначало, що відповідно до рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради Житомирської області від 28 листопада 2001 року, визнано власником цього приміщення відділення ДАІ Коростишівського РВ МВС України в Житомирській області.

Рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради Житомирської області від 20 квітня 2005 року вищезазначене рішення скасовано та визнано власником спірного приміщення державу в особі МВС України.

17 травня 2005 року службовою особою УДАІ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_8, без відповідних на те повноважень, було укладено договір купівлі-продажу приміщення стаціонарного поста ДАІ з ОСОБА_6, яка за договором дарування від 14 березня 2007 року, передала це приміщення ОСОБА_7

Посилаючись на те, що ОСОБА_8 не був наділений відповідними повноваженнями на відчуження спірного майна й відповідно ОСОБА_6 не набула на законних підставах права власності на спірне приміщення, а тому укладені договори є недійсними, МВС України просило позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 27 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирскої області від 11 липня 2008 року, у задоволенні позову МВС України відмовлено.

У поданій касаційній скарзі МВС України просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вимоги МВС України безпідставні й необґрунтовані, оскільки позивачем не доведено недійсності укладеного договору купівлі-продажу, стороною у договорі дарування, за яким спірне майно передано третій особі, позивач не був, а тому не мав права пред’являти вимоги про його недійсність, отже позов задоволенню не підлягає.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 29 квітня 1993 року № 173 Коростишівському РВ УМВС було надано дозвіл на будівництво стаціонарного поста ДАІ, власником якого рішенням виконавчого комітету від 28 листопада 2001 року № 481 визнано відділення ДАІ Коростишівського РВ УМВС України в Житомирській області.

Рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради №135 від 20 квітня 2005 року рішення виконавчого комітету № 481 від 28 листопада 2001 року в частині визнання власником поста ДАІ відділення ДАІ Коростишівського РВ УМВС України в Житомирській області та видачі свідоцтва про право власності скасовано, визнано таким, що втратило чинність свідоцтво про право власності на стаціонарний пост ДАІ, що розташований на вулиці Перемоги, 2а у місті Коростишеві Житомирської області, визнано власником цього майна державу, в особі МВС України.

17 травня 2005 року між МВС України в особі начальника УДАІ УМВС України в Житомирскькій області ОСОБА_8. та відповідачкою ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу стаціонарного поста ДАІ, що розташований на вулиці Перемоги, 2а у місті Коростишеві Житомирської області.

14 березня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування зазначеного приміщення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що на час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу, власником приміщення стаціонарного поста ДАІ було МВС України.

ОСОБА_8 як начальник ВДАІ УМВС України в Житомирській області не був наділений відповідними повноваженнями на відчуження спірного майна, оскільки дозвіл та довіреність останньому не надавались, вчиняти дії щодо майна міністерства його ніхто не уповноважував.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно із ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

За правилами ст. 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного договору, за правилами реституції може бути пред’явлена лише стороні договору. У разі відчуження майна третім особам, майно може бути витребувано з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України.

У порушення ст. ст. 212- 215 ЦПК України суд, на зазначені вимоги закону уваги не звернув; доводів позивача належним чином не перевірив; не встановив і не зазначив у рішенні: кому належало спірне приміщення на час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу, чи мав ОСОБА_8 відповідні повноваження на відчуження спірного майна, чи знала про наявність або відсутність таких повноважень продавця ОСОБА_6; не визначився з тим чи є відповідачка добросовісним набувачем й відповідно чи має позивач право вимоги про витребування спірного майна; узагалі належним чином не вмотивував свого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог; не навів відповідних доказів на підтвердження такого висновку.

Усупереч вимогам закону висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

З урахуванням викладеного ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 27 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.