Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 липня 2009 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (далі – ДП "Дніпроцивільпроект") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що з 1994 року він працював у відповідача на посаді заступника директора із загальних питань.

Наказом від 22 березня 2007 року № 31-к його було звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з відсутністю 20 березня 2007 року на роботі більше 3 годин протягом робочого дня без поважних причин.

Посилаючись на те, що його звільнено незаконно, оскільки прогулу він не вчиняв, відсутність на роботі викликана поважними причинами, ОСОБА_6 просив позов задовольнити.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 липня 2009 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У п. 18 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з’ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов’язували звільнення.

Відповідно до вимог п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_6 допустив порушення трудової дисципліни у вигляді прогулу, оскільки був відсутнім на роботі 20 березня 2007 року з 11 години 30 хвилин до кінця робочого дня без поважних причин.

Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного й всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального закону.

Згідно з роз’ясненнями, які містяться в п. 24 вищезазначеної постанови, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

У наказі від 22 березня 2007 року № 31-к про звільнення позивача з роботи (а. с. 85 т. 1) зазначено, що звільнено його за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

При цьому всупереч закону в наказі не вказано ні день прогулу, ні його час.

Суд належним чином не з’ясував у відповідача, який час відсутності позивача на роботі 20 березня 2007 року він вважає прогулом, з яким пов’язував його звільнення, а визначив його на власний розсуд.

Крім установлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи є встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ст. 57 ЦПК України.

Судом установлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2006 року було поновлено раніше порушене відповідачем право позивача – його поновлено на роботі.

Вважаючи чергове звільнення незаконним, позивач зазначав, що відсутність його на роботі 20 березня 2007 року викликана поважними причинами, оскільки ухвалене судом рішення про поновлення його на роботі відповідачем не виконувалося, він фактично не був допущений до роботи, про що свідчать судові рішення та протест прокуратури.

Проте всупереч вимогам закону суд належним чином цих доводів не перевірив, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Судовим рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2008 року встановлено, що вищезазначене рішення про поновлення позивача на роботі фактично виконано не було (а. с. 152-153 т. 2).

Проте й воно залишилося поза увагою суду.

Крім того, заслуговують на увагу і доводи позивача щодо виклику його 20 березня 2007 року до Дніпропетровської обласної ради з питань роботи обласної територіальної виборчої комісії, членом якої він був, які підтверджені довідкою Дніпропетровської обласної ради від 4 квітня 2007 року № 548/0/2-07 (а. с. 36 т. 1), яка безпідставно не взята судом до уваги.

Указані порушення закону залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, який у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 липня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.