розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5, про стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду від Кіровоградської області від 18 травня 2010 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що від шлюбу з ОСОБА_4 має сина – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу з відповідачем проживає з нею. Відповідач із своєї заробітної плати самостійно перераховує аліменти в розмірі 16,67 відсотків, що є недостатнім для утримання їхньої дитини. Просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь аліменти на сина в розмірі ? частини його заробітку (доходу).

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 18 травня 2010 року, позов задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до жовтня 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 2, 3).

Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на сина в розмірі ? частки його заробітку (доходу), на підставі ст. ст. 180, 181 СК України суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що при відсутності між сторонами домовленості про участь в утриманні дитини факт перерахування ОСОБА_4 частини заробітку на утримання дитини в добровільному порядку не свідчить про досягнення домовленості про спосіб виконання ним свого обов’язку.

Визначаючи на підставі ст. 182 СК України розмір аліментів на користь позивачки, суд дав належну оцінку доводам відповідача про наявність у нього іншої дитини, на утримання якої ним в добровільному порядку сплачується 1/6 частина доходу.

Ухвалення Київським районним судом м. Кіровограда 22 квітня 2010 року рішення про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_6 1/6 частини всіх видів доходів не є підставою для скасування рішення і не позбавляє ОСОБА_4 у зв’язку із цим звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів на користь позивачки.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального або процесуального права, а отже, відсутні передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України підстави для скасування вказаних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 331, 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду від Кіровоградської області від 18 травня 2010 року залишити без змін.