Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" про розірвання договору оренди земельної ділянки,

У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 2 червня 2006 року між нею та ТОВ "Айова" укладено договір оренди земельної ділянки, орендна плата була встановлена у розмірі 1,5 % від проіндексованої вартості земельної ділянки на час укладення договору. Оскільки відповідач порушує умови договору, підвищувати розмір орендної плати за землю відмовляється, не дотримується агротехнічних вимог землеробства, що спричиняє зниження родючості ґрунту, позивачка просила розірвати договір оренди та повернути їй земельну ділянку.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року, позов задоволено, постановлено розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 і ТОВ "Айова" 2 червня 2006 року; зобов’язано ТОВ "Айова" повернути ОСОБА_3 земельну ділянку розміром 2,7386 га.

У касаційній скарзі ТОВ "Айова" просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року, ухваливши нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ТОВ "Айова" порушує умови договору стосовно розміру орендної плати, земельна ділянка не обробляється, що призвело до її забур’янення і є підставою для розірвання зазначеного договору.

Проте з такими висновками погодитись не можна.

Cудом установлено, що ОСОБА_3 є власницею земельної ділянки площею 2,7386 га, що розташована на території Рогівської сільської ради Уманського району Черкаської області. 2 червня 2006 року між нею і ТОВ "Айова" було укладено договір оренди цієї земельної ділянки строком на 9 років. Орендна плата передбачена в розмірі 1,5 % від вартості земельної ділянки, що становить 543 грн. 98 коп. За умовами договору його зміна чи розірвання здійснюється за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України 2 лютого 2002 року "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (92/2002) (у редакції Указу від 19 серпня 2008 року № 725 (725/2008) "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)") визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Виходячи з аналізу змісту статті 13 Закону України "Про оренду землі" та пункту 1 вищенаведеного Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92 (92/2002) (у редакції Указу від 19 серпня 2008 року № 725 (725/2008) ) останній має рекомендаційний характер і може бути підставою для зміни умов договору оренди, за яким сторони досягли домовленості під час його укладення, чи для його розірвання за згодою сторін (частина перша статті 651 ЦК України) або за правилами, передбаченими статтею 652 ЦК України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 270 "Про організаційні заходи щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 2 лютого 2002 р. № 92" (270-2002-р) відповідним державним органам, зокрема, обласним державним адміністраціям запропоновано забезпечити проведення загальних зборів у кожному сільськогосподарському підприємстві співвласників землі - орендодавців та орендарів з питань підвищення розміру орендної плати і внесення у договори оренди відповідних змін щодо диференціації цієї плати з урахуванням особистої участі орендодавців у використанні наданих в оренду земельних ділянок і земельних часток (паїв) для забезпечення встановлення орендної плати у розмірі не менш як 3 відсотки величини нормативної грошової оцінки орендованих земельних ділянок і земельних часток (паїв).

Проте суди першої та апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про те, що у ТОВ "Айова" на підставі цих нормативних актів виник обов’язок внести зміни до договору оренди та збільшити розмір орендної плати до 3 % величини нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки.

Крім того відповідно до положень частини другої статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

В порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України суд на ці положення закону уваги не звернув, не повністю визначився з характером спірних правовідносин і не вирішив питання, чи настали одночасно в даному випадку передбачені законом умови, за яких договір оренди може бути розірваний в зв’язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Згідно з вимогами статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Дійшовши висновку, що ТОВ "Айова" допустило істотне порушення умов договору, суди виходили з того, що відповідач порушив пункти 13, 17, 34 укладеного договору оренди, а саме: не провів індексацію розміру орендної плати, не вирощує на орендованій землі сільськогосподарську продукцію, порушує сівозміни та умови збереження родючості землі, не застрахував земельну ділянку.

Однак при цьому суди не вирішили питання, чи носять ці порушення умов договору характер істотних із урахуванням інших умов договору, зокрема, пункту 14, яким передбачено наслідки невнесення повної суми орендної плати у строки, визначені договором; пункту 21, за яким орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов’язаних зі зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами або судом; пункту 33, за яким об’єкт оренди не підлягає страхуванню на весь період дії договору.

Апеляційний суд, залишаючи рішення місцевого суду без змін, у порушення вимог статті 303 ЦПК України на вказані норми закону та вищенаведені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідача.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.