Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання членом сім’ї наймача та права на користування жилим приміщенням,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати його членом сім’ї наймача квартири АДРЕСА_1, а саме ОСОБА_7, який був його рідним дядьком та наймачем цієї квартири.

В обґрунтування позову зазначав, що з кінця 2006 року та до дня смерті ОСОБА_7- ІНФОРМАЦІЯ_1, він поживав з ним однією сім’єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, провели поточний ремонт квартири, придбали разом телевізор і холодильник. Дядько мав намір подарувати йому цю квартиру, у зв’язку з чим почав оформляти документи для проведення приватизації квартири, проте приватизувати її та подарувати не встиг, оскільки раптово помер..

Усі витрати на поховання ОСОБА_7 взяв не себе, а після його смерті продовжував проживати у спірній квартирі та оплачувати комунальні послуги. Просив визнати його членом сім’ї наймача та визнати за ним право на користування спірним житлом.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2008 року позов задоволено: визнано ОСОБА_6 членом сім’ї наймача квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 5 березня 2009 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2008 року залишено без змін.

У касаційній скарзі виконавчого комітету Житомирської міської ради ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що позивач восени 2006 року вселився у спірну квартиру, наймачем якої був ОСОБА_7, разом із ним проживав однією сім’єю, вони вели спільне господарство та спільно оплачували комунальні послуги. Тому згідно з вимогами ст. ст. 64, 65 ЖК України позивач був членом сім’ї наймача та має право на користування спірним житлом.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до вимог ст. 64 Житлового кодексу України (далі – ЖК України (5464-10) ) члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За положеннями ч. 2 ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 квітня 985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами (5464-10) Житлового кодексу України (v0002700-85) (зі змінами), при розгляді спорів про право користування жили приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати порядок, встановлений при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи прописані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість їх проживання, чи не обумовлювалося угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Проте суди у порушення вимог ст. 213 ЦПК України на зазначені норми закону уваги не звернули, а також не встановлено, що ОСОБА_6 був дотриманий при вселенні у спірну квартиру встановлений законом порядок вселення до квартири наймача, що була надана наймачем письмова згода на його вселення до спірної квартири в якості члена сім’ї наймача, та що ОСОБА_7 звертався як наймач квартири з такою заявою до КВ ЖРЕП № 15.

Не надано судами у порушення вимог чинного законодавства належної оцінки поясненням відповідача щодо тривалості та періодичності проживання позивача у спірній квартирі.

Як зазначає сам позивач восени 2006 року він вселився до спірної квартири та періодично проживав у ній, зокрема: у робочі дні та під час виконання певних будівельних робіт у м. Житомирі; у вихідні дні він проживав у будинку своїх батьків, де і був зареєстрований, що підтверджується довідкою виданою виконавчим комітетом Вільшанської сільської ради від 4 липня 2008 року № 702. У спірній квартирі ОСОБА_6 зареєстрований не був.

Після смерті ОСОБА_7 позивач не проживає у спірній квартирі, що підтверджується актом КВ ЖРЕП № 15 від 29 жовтня 2008 року.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу виконавчого комітету Житомирської міської ради задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 5 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.