Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ранок", третя особа - Кременецьке районне бюро технічної інвентаризації про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно, за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_6, Кременецької міської ради, Кременецького районного бюро технічної інвентаризації, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ранок", третя особа – управління земельних ресурсів у Кременецькому районі, про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - приміщення прибудови-складу, зобов’язання знести самовільно збудоване нерухоме майно, заборону здійснювати самовільне будівництво об’єкту нерухомого майна із блокуванням його до житлового будинку, зобов`язання привести земельну ділянку прибудинкової території в попередній стан, визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення-складу, за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на рішення Кременецького районного суду від 5 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 9 лютого 2010 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 грудня 2006 року між ним та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Ранок" (далі – СТОВ "Ранок") було укладено договір купівлі-продажу магазину та прибудови-складу біля магазину, що знаходиться в м. Кременці на вул. Шевченка, 38. Договір купівлі-продажу магазину був посвідчений нотаріально, а договір купівлі-продажу прибудови-складу нотаріально не посвідчений, оскільки у продавця - СТОВ "Ранок" відсутнє свідоцтво про право власності на прибудову-склад, однак на момент продажу воно знаходилося у нього на балансі. ОСОБА_6 зазначив, що між ним та продавцем - СТОВ "Ранок" було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, відбулося повне виконання договору: ним сплачено СТОВ "Ранок" вказану у договорі купівлі-продажу суму, як по приміщенню магазину так і по існуючій прибудові-складу, а продавець передав у власність позивачеві приміщення магазину та прибудову-склад. ОСОБА_6 просив визнати договір купівлі-продажу прибудови-складу дійсним, визнати за ним право власності на прибудову-склад площею 126 кв.м. біля магазину на АДРЕСА_1.

У листопаді 2008 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулись до суду із позовом, який у процесі розгляду справи змінювали, доповнювали, посилаючись на те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є власниками квартир, які розташовані в будинку № 38 на вул. Шевченка в м. Кременці Тернопільської області, а ОСОБА_7 має на праві власності підвальне приміщення у зазначеному будинку, в якому розміщено бар. Виконавчим комітетом Кременецької міської ради прийнято рішення № 185 від 31 липня 2008 року "Про надання дозволу ОСОБА_6 на облицювання існуючого приміщення - прибудови-складу біля магазину по АДРЕСА_1 для забезпечення енергозбереження та оновлення зовнішнього вигляду". Відповідно до цього рішення ОСОБА_6 розпочато будівельні роботи на земельній ділянці, розташованої по АДРЕСА_1, яка є прибудинковою територією і знаходиться у спільному користванні мешканців цього будинку. ОСОБА_6, не маючи згоди мешканців житлового будинку та без дозволу відповідних державних служб, лише на підставі рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради від 31 липня 2008 року проводить будівельні робити. Позивачі просили визнати недійсним і скасувати рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради № 185 від 31 липня 2008 року та державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на нерухоме майно - приміщення прибудови-складу біля магазину від 1 жовтня 2007 року. Зобов’язати ОСОБА_6 знести самовільно збудоване нерухоме майно, заборонити йому здійснювати самовільне будівництво об’єкту нерухомого майна із блокуванням його до житлового будинку, зобов`язати привести земельну ділянку прибудинкової території в попередній стан, визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення-складу.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Ухвалою Кременецького районного суду від 13 січня 2009 року об’єднано позови в одне провадження.

Рішенням Кременецького районного суду від 5 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 9 лютого 2010 року, позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений 26 грудня 2006 року між СТОВ "Ранок" та ОСОБА_6 та визнано за ним право власності на прибудову-склад біля магазину, площею 126 кв.м., розташовану на АДРЕСА_1. У задоволення позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_6 і задовольнити їхні позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що укладений між ОСОБА_6 та СТОВ "Ранок" договір купівлі-продажу прибудови-складу від 26 грудня 2006 року відповідає загальним вимогам, необхідним для чинності правочину, сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, відбулося повне виконання договору. Відсутність правовстановлюючих документів у СТОВ "Ранок" перешкоджає нотаріальному посвідченню договору, однак згідно з ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 220 ЦК України такий правочин може бути визнаний судом дійсним.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 13 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України не врахували, дійшли необгрунтованих висновків про дійсність правочину та визнання права власності за ОСОБА_6 на прибудову-склад біля магазину.

Відмовивши в позові ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 суди дійшли висновку про безпідставність позовних вимог, відсутність доказів порушення законних прав позивачів.

Зазначені висновки судів відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судами застосовані правильно .

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги, в цій частині, не ґрунтуються на матеріалах справи, є необґрунтованими.

Суд касаційної інстанції, в силу ст. 337 ЦПК України, відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 залишенню без змін.

Керуючись п. 2 Розділу 13 "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Кременецького районного суду від 5 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 9 лютого 2010 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.