Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Восточная фруктовая компания" (далі – ТОВ "Восточная фруктовая компания"), треті особи: Харківська регіональна філія державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", відділ земельних ресурсів у Куп’янському районі Харківської області, про розірвання оренди земельної ділянки, відшкодування майнової шкоди та втраченої вигоди, визнання недійсними умов оспорюваного договору та визнання дійсними умов первісного договору оренди земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області від 18 лютого 2009 року,

У грудні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки площею 3,8712 га, у тому числі: 1,8872 га ріллі та 1,9840 га багаторічних насаджень, на території Грушівської сільської ради Куп’янського району Харківської області.

1 лютого 2006 року ОСОБА_6 уклала з ТОВ "Восточная фруктовая компания" договір оренди земельної ділянки строком на 5 років, договір був виконаний на чотирьох аркушах, і вона підписала останню сторінку договору, що вже була підписана генеральним директором ТОВ "Восточная фруктовая компания" ОСОБА_7 та містила відбиток печатки товариства. Однак товариство в порушення своїх обов’язків за договором належним чином не сплачує їй орендної плати, до того ж без її на те згоди суттєво змінило умови договору, який уже пройшов державну реєстрацію, а саме: збільшило строк дії договору з 5 до 25 років, зменшило розмір орендної плати з 1,5% до 0,3% від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням коефіцієнта індексації; заборонило їй, ОСОБА_6, передавати ділянку в заставу, а собі надало право передавати її ділянку в заставу (іпотеку) для отримання кредиту без згоди власника земельної ділянки.

ТОВ "Восточная фруктовая компания" самочинно змінило договір оренди земельної ділянки й внесло до нього умови, які не відповідають її волевиявленню.

Після уточнення позовних вимог ОСОБА_6 просила розірвати укладений 1 лютого 2006 року між нею та ТОВ "Восточная фруктовая компания" договір оренди земельної ділянки; стягнути з товариства на її користь заборгованість з орендної плати в розмірі 7 578 грн. та 1 921 грн. 85 коп. на відшкодування збитків, завданих нераціональним і нецільовим використанням земельної ділянки; визнати дійсними пп. 8-10, 14, 28 та 33 первісного договору, укладеного 1 лютого 2006 року між нею та ТОВ "Восточная фруктовая компания"; визнати недійсними пп. 7-9, 13, 28 і 31 зміненого товариством договору.

Рішенням Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 25 грудня 2008 року позов задоволено частково: визнано, що між ОСОБА_6 та ТОВ "Восточная фруктовая компания" був укладений 1 лютого 2006 року договір оренди земельної ділянки на умові сплати за її використання орендної плати в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням коефіцієнта індексації, що діяв і був чинним до його розірвання 26 січня 2008 року; стягнуто з ТОВ "Восточная фруктовая компания" на користь ОСОБА_6 заборгованість з орендної плати в розмірі 1 927 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 2 розд. ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв'язку з цим касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) із змінами і доповненнями, внесеними законами України до 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення апеляційний суд виходив із того, що 1 лютого 2006 року між ОСОБА_6 та ТОВ "Восточная фруктовая компания" було укладено договір оренди земельної ділянки на тих умовах, на які вона погодилася, зокрема щодо орендної плати за користування ділянкою під багаторічними насадженнями в розмірі 0,3% від нормативної грошової оцінки землі; доказів зворотного ОСОБА_6 не надала; такий договір сторонами підписано та зареєстровано в Куп’янському районному відділі реєстрації земель Харківської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", відтак товариство виплатило ОСОБА_6 орендну плату в повному обсязі й відсутні підстави для розірвання договору та стягнення невиплаченої орендної плати.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За положеннями ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст. 15 Закону України "Про оренду землі").

Згідно із ч. 2 ст. 23 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 3,8712 га, у тому числі: 1,8872 га ріллі та 1,9840 га багаторічних насаджень, на території Грушівської сільської ради Куп’янського району Харківської області.

1 лютого 2006 року між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки, текст якого містив умови щодо строку дії договору – 5 років, розміру орендної плати – 1,5% від грошової оцінки землі, і такий договір ОСОБА_6 підписала й передала товариству для проведення його державної реєстрації.

Керівник ТОВ "Восточная фруктовая компания" в односторонньому порядку до проведення державної реєстрації договору замінив перші три його аркуші й вніс до угоди умови, не погоджені з ОСОБА_6, зокрема: збільшив строк дії договору з 5 до 25 років, зменшив розмір орендної плати за користування ділянкою – багаторічними насадженнями з 1,5% до 0,3% від нормативної грошової оцінки землі, примірник зміненого договору ТОВ "Восточная фруктовая компания" ОСОБА_6 не надало, але зареєструвало цей договір у Куп’янському районному відділі реєстрації земель Харківської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру". ТОВ "Восточная фруктовая компания" у порушення умов договору оренди належним чином не сплачувало ОСОБА_6 орендну плату за користування земельною ділянкою.

Задовольняючи позов у частині розірвання договору та стягнення орендної плати, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 203, 651 ЦК України, Законом України "Про оренду землі" (161-14) , виходив із того, що товариство в порушення вимог закону на власний розсуд, без погодження з ОСОБА_6, змінило зміст уже підписаного нею договору оренди, зокрема зменшило ставку орендної плати за користування земельною ділянкою під багаторічними насадженням, що не відповідає волевиявленню ОСОБА_6, яке вона мала під час укладення договору, і до того ж ТОВ "Восточная фруктовая компания" у повному обсязі не сплачувало їй орендної плати за користування землею в 2006-2007 роках, що є підставами для розірвання договору та стягнення на користь ОСОБА_6 невиплаченої орендної плати.

Під час встановлення зазначених фактів судом не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального права.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не визначився з характером спірних правовідносин; у рішенні не навів достатніх мотивів, з яких він вважав неправильними висновки суду першої інстанції; не встановив і не зазначив у рішенні, у чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено; під час ухвалення рішення взяв до уваги встановлені судом першої інстанції факти й обставини та, не спростувавши їх, без законних на те підстав дав їм власну оцінку; крім того, не врахувавши, що факт зміни ТОВ "Восточная фруктовая компания" умов договору оренди землі в односторонньому порядку без погодження з її власником не заперечувався товариством, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_6

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 18 лютого 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 25 грудня 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.