Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Біляївського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Біляївської міської ради до ОСОБА_7 про припинення прав на земельну ділянку за касаційною скаргою прокуратури Одеської області на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 9 грудня 2008 року,

В січні 2008 року Біляївський міжрайонний прокурор Одеської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Біляївської міської ради про припинення прав ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,10 га в АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що вказана земельна ділянка була надана відповідачу для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, але він використовує її не за цільовим призначенням.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 5 червня 2008 року позов задоволено. Припинено право ОСОБА_7 на земельну ділянку загальною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 9 грудня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Прокуратура Одеської області звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Біляївської міської ради №130 від 6 лютого 2003 року було припинено право користування землею та надано ОСОБА_7 земельну ділянку 010 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і 0,32 га для ведення особистого селянського господарства АДРЕСА_1.

Земельну ділянку площею 0,10 га ОСОБА_7 використовує не за цільовим призначення, збудувавши на ній складські будівлі для зберігання пшениці та розташувавши на ній вантажну техніку. 12 жовтня 2007 року за порушення правил використання земель відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності.

Рішенням Біляївської міської ради № 614-17/У від 03 квітня 2008 року ОСОБА_7 були передані у приватну власність земельні ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд і 0,2999 га для ведення особистого селянського господарства АДРЕСА_1.

Згідно рішення Біляївської міської ради № 633-18/У від 04 червня 2008 року вищезазначене рішення скасовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що оскільки відповідач використовував надану йому земельну ділянку не за її цільовим призначенням, а також не виконував приписів щодо зобов’язання його використовувати земельну ділянку за її призначенням і був підданий адміністративній відповідальності за порушення вимог чинного земельного законодавства, згідно з вимогами ст. 143 Земельного кодексу України право відповідача на спірну земельну ділянку підлягає припиненню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позову, апеляційний суд виходив із того, що земельна ділянка відповідно до рішень Біляївської міської ради № 130 від 6 лютого 2003 року та № 614-17/У від 03 квітня 2008 року була передана відповідачу у приватну власність, а тому підстав для примусового припинення його права власності не вбачається.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Відповідно до ст. 121 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в містах – не більше 0,10 гектара.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Біляївської міської ради № 633-18/У від 04 червня 2008 року рішення Біляївської міської ради № 614-17/У від 03 квітня 2008 року про передачу ОСОБА_7 у приватну власність земельні ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд і 0,2999 га для ведення особистого селянського господарства АДРЕСА_1 скасовано.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 цього Кодексу. За приписами наведеної норми такими підставами є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до статті 143 Земельного Кодексу України передбачено примусове припинення у судовому порядку прав на земельну ділянку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи прокурор Одеської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Біляївської міської ради, як суб'єкта права комунальної власності. Прокурор повинен обґрунтувати, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції в порушення ст. 214 ЦПК України цих вимог законодавства не врахував і не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу прокуратури Одеської області задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 9 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.