Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дзержинського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2009 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, а ОСОБА_7 - квартира № 2 у вказаному будинку. Відповідачка без відповідного дозволу самовільно почала переобладнання квартири в нежитлове приміщення, у зв’язку із чим його квартира почала руйнуватися. Після уточнення своїх вимог ОСОБА_6 просив стягнути з ОСОБА_7 на його користь 35 300 гривень 28 копійок матеріальної шкоди й 15 тисяч гривень моральної шкоди, завданої незаконною перебудовою квартири.

Рішенням Дзержинського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження позовних вимог.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Згідно із ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З наведеного вбачається, що обов’язок доказування розподіляється згідно з перерахованими нормами таким чином. Позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідачка – відсутність її вини в заподіянні шкоді.

Таким чином, дійшовши висновку про те, що ОСОБА_6 не надав доказів про причинний зв’язок між діями ОСОБА_7 та завданою шкодою, суд у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України не врахував, що відповідачкою також не спростовано факт погіршення технічного стану квартири позивача не з її вини.

Крім того, згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до змісту ст. 57 ЦПК України висновок експертів є одним із доказів.

Частиною 1 ст. 146 ЦПК України визначено, що в разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2007 року за клопотанням представника ОСОБА_7 у справі призначалась будівельно-технічна експертиза й на вирішення експерта ставилися питання: чи дійсно проведена реконструкція належної ОСОБА_7 квартири призвела до погіршення технічного стану належної ОСОБА_6 квартири, чи відповідають проведені роботи з реконструкції квартири ОСОБА_7 технічним та санітарним умовам. Оплату за проведення експертизи було покладено на ОСОБА_7 (а.с. 106), але експертиза проведена не була, оскільки, зокрема, не була здійснена її оплата та не надані всі необхідні додаткові матеріали (а.с. 123).

Однак суд не попередив відповідачку про наслідки, передбачені наведеною нормою процесуального закону, у разі ухилення її від участі в проведенні експертизи.

Крім того, помилковим є висновок суду про те, що відсутність висновку судової будівельно-технічної експертизи є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і залишив рішення суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду Харківської області від 29 жовтня 2008 року й ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.