розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – агенція нерухомості "Адоніс", про стягнення суми завдатку,

У червні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 2 березня 2007 року між ним та відповідачкою було укладено попередній договір, за умовами якого ОСОБА_4 зобов’язалася до 15 травня 2007 року продати, а він – купити частину будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку, 22 березня 2007 року він передав відповідачці завдаток у розмірі 45 450 грн., однак вона до теперішнього часу фактично ухиляється від виконання своїх обов’язків щодо укладення основного договору, а тому зобов’язана повернути йому завдаток у подвійному розмірі.

Позивач просив стягнути з відповідачки 90 900 грн. завдатку.

Рішенням Ірпінського міського суду від 6 серпня 2009 року позов задоволено частково, постановлено стягнути з відповідачки на користь позивача 45 450 грн. авансу та 30 грн. судових витрат; у задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що укладений між сторонами попередній договір є також і договором застави, а передані позивачем згідно з умовами попереднього договору відповідачці гроші в сумі 45 450 грн. є завдатком, такий завдаток відповідно до частини першої статті 571 ЦК України має залишитися у ОСОБА_4, оскільки саме ОСОБА_3 порушив свої обов’язки, визначені попереднім договором, і відмовився купувати частину будинку та земельну ділянку.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Завдаток одночасно є доказом самого факту існування зобов’язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов’язання.

З огляду на зазначене та положення статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов’язання.

Натомість згідно з частиною першою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Необгрунтоване ухилення однієї із сторін попереднього договору від укладення основного договору може бути підставою лише для відшкодування другій стороні збитків, завданих простроченням, оскільки зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором (частини друга та третя статті 635 ЦК України).

Крім того, частиною першою статті 635 ЦК України передбачено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, – у письмовій формі.

Судом першої інстанції встановлено, що 2 березня 2007 року між сторонами було укладено попередній договір, за яким вони зобов’язалися до 15 травня 2007 року укласти договір купівлі-продажу частини будинку та земельної ділянки по вул. Шевченка, 2 у смт. Буча, позивач передав відповідачці 45 450 грн. Укладений між сторонами попередній договір від 2 березня 2007 року нотаріально не посвідчено.

Також установлено, що у визначений попереднім договором строк основний договір купівлі-продажу укладений не був.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався нормами статті 570 ЦК України та виходив із того, що договір купівлі-продажу сторони не укладали, а тому одержані ОСОБА_4 від ОСОБА_3 грошові кошти є не завдатком, а авансом, який підлягає поверненню позивачу в розмірі сплаченої суми – 45 450 грн.

При встановлені зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

До того ж ні позивач, ні відповідачка не посилалися на те, що між ними укладався договір застави, й будь-яких доказів на підтвердження наявності такого договору жодна із сторін суду не надавала.

Апеляційний суд на зазначені положення закону та нікчемність попереднього договору уваги не звернув, помилково скасував рішення суду першої інстанції, у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки цього суду, й безпідставно вважав попередній договір договором застави, а одержані відповідачкою грошові кошти – завдатком.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 28 грудня 2009 року скасувати і залишити в силі рішення Ірпінського міського суду від 6 серпня 2009 року.