розглянувши в судовому засіданні справу за заявою спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі – Інспекція), заінтересовані особи: приватна фірма "Кібела", відкрите акціонерне товариство "Державний експертно-імпортний банк" в особі філії у м. Харкові про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, за касаційною скаргою приватної фірми "Кібела" на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2010 року,

У жовтні 2009 року Інспекція звернулася до суду із зазначеною заявою, у якій просила про розкриття інформації, що містить банківську таємницю, відносно приватної фірми "Кібела" шляхом надання роздруківки реєстру електронних платіжних документів про рух грошових коштів на поточних рахунках за період з 1 липня 2006 року до 21 вересня 2009 року. Указувала, що фірма має податковий борг у сумі 37 653 грн. 60 коп. і перешкоджає проведенню планових перевірок.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2010 року, заява задоволена.

У касаційній скарзі приватна фірма "Кібела" ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи заяву Інспекції, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із наявності підстав для розкриття інформації, що містить банківську таємницю, відносно приватної фірми "Кібела".

Однак з таким висновком не можна погодитись з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають.

Так, в обґрунтування вимог заяви щодо розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, відносно приватної фірми "Кібела" Інспекція посилалася на акти, складені працівниками Інспекції про недопущення їх до здійснення перевірок, а також на наявність інформації стосовно порушення провадження у справі про банкрутство відносно приватної фірми "Кібела" та на ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу", якою закріплені повноваження Державної податкової служби України щодо здійснення перевірок.

Відповідно до ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Частиною 1 ст. 60 Закону "Про банки і банківську діяльність" (далі – Закон) визначено, що банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, якою зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди.

Порядок розкриття банківської таємниці визначено в ст. 62 Закону.

Цією нормою визначено коло осіб, на вимогу яких розкривається банківська таємниця, підстави її розкриття та обсяг інформації, яка надається.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 62 Закону підставами для розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, є: по-перше, письмовий запит або дозвіл власника інформації; по-друге, письмова вимога або рішення суду; по-третє, письмова вимога уповноважених державних органів, перелік яких визначено законом і є вичерпним.

З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що на вимогу відповідних уповноважених державних органів банк має право надати інформацію, яка містить банківську таємницю, у межах і обсягах, визначених цим та іншими законами, тобто банки надають обмежену законом інформацію.

Відповідно до ч. 8 ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу" позапланові виїзні перевірки здійснюються на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформлюється наказом.

У порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд не перевірив чи видавався такий наказ керівника Інспекції та чи чинились перешкоди працівникам податкової інспекції, які намагались провести позапланову перевірку підприємства.

Ці порушення не були усунені апеляційним судом, у зв’язку із чим судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу приватної фірми "Кібела" задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.