Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до Генеральної прокуратури України, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2008 року,

У березні 2007 року ОСОБА_7, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 15 вересня 2004 року військовою прокуратурою центрального регіону України відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого чч. 1, 2 ст. 267 Кримінального кодексу України, та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд із постійного місця проживання, але вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 7 червня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2006 року, його виправдано. Унаслідок незаконних дій прокуратури йому завдано матеріальної шкоди в розмірі 202 тисячі гривень, яка виразилась у втраті заробітної плати, витратах на оренду житла, обслуговуванні автомобіля, поїздках до прокуратури та суду, і моральної шкоди, яку він оцінив у 1 мільйон гривень.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 13 серпня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_7 250 тисяч гривень на відшкодування моральної шкоди, 4 тисячі гривень витрат на проведення експертизи.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 13 листопада 2007 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з відповідного розрахункового рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_7 15 тисяч гривень на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 червня 2008 року вказане рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Останнім рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині відшкодування матеріальної шкоди скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким указані позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідного розрахункового рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_7 66 875 гривень на відшкодування матеріальної шкоди, 5 236 гривень витрат на проведення експертизи з урахуванням індексу інфляції, а всього 72 111 гривень. У задоволенні решти позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.

Генеральна прокуратура України звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відшкодування матеріальної шкоди, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов у частині відшкодування витрат на оренду житла, суд апеляційної інстанції виходив із того, що постійним місцем проживання ОСОБА_7 був будинок АДРЕСА_3. На час обрання ОСОБА_7 15 вересня 2004 року запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд у зв’язку з порушенням і розслідуванням кримінальної справи відносно нього він мешкав у орендованій квартирі АДРЕСА_1, що стверджується договором оренди (найму) від 13 січня 2004 року, укладеним строком на 1 рік, який був продовжений до 19 серпня 2005 року. 19 серпня 2005 року ОСОБА_7 унаслідок обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд змушений був укласти договір оренди квартири АДРЕСА_2, що підтверджується відповідним договором оренди та розписками про отримання орендної плати.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на законі.

Згідно із ч. 4 ст. 91 Житлового кодексу України (далі - ЖК України (5464-10) ) договір піднайму укладається в письмової формі з наступною реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації.

Відповідно до ст. 94 ЖК України здача жилого приміщення в піднайом з порушенням вимог, установлених ч. 4 ст. 91 цього Кодексу, тягне за собою недійсність договору піднайму.

Згідно із ч. 3 ст. 144 ЖК України договір найму укладається в письмовій формі з наступною реєстрацією в правлінні житлово-будівельного кооперативу.

Судом апеляційної інстанції не встановлено, у чиїй власності знаходилась квартира АДРЕСА_1, зокрема приватній чи комунальній; чи було зареєстровано договір найму від 13 січня 2004 року у визначеному законом порядку.

Крім того, апеляційний суд, стягуючи витрати на оренду житла, помилково вважав договір про наміри від 19 серпня 2005 року договором оренди жилого приміщення.

Необґрунтованим також є висновок апеляційного суду, що понесені ОСОБА_7 витрати на оренду житла підтверджуються розписками про отримання плати за оренду.

У наданих деяких розписках, наявних у матеріалах справи, не зазначено, які саме позивачем сплачено суми, не вказано місяці й роки, за які здійснено оплату.

Також, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідного розрахункового рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_7 понесених ним витрат на проведення експертизи з урахуванням індексу інфляції, суд не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не обґрунтував, чому до вказаних правовідносин необхідно застосовувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання.

Таким чином, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин ухвалене у справі судове рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.