Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Суходільскої сільської ради, треті особи: ОСОБА_8, головний архітектор Рожнятівського району, про усунення перешкод у користуванні заїздом шляхом знесення самовільно встановленого фундаменту, визнання незаконним рішення сільської ради за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Рожнятівського районного суду від 29 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2009 року,

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зазначеним позовом, який у процесі розгляду справи доповнила, посилаючись на те, що рішенням Суходільської сільської ради від 21 лютого 1991 року їй було надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 0,12 га АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі зазначеного рішення вона виготовила проектну документацію і у 2000 році отримала дозвіл на виконання будівельних робіт. По сусідству земельну ділянку отримала ОСОБА_7, яка спорудила фундамент під будівництво житлового будинку на запроектованій дорозі, що слугує заїздом до її земельної ділянки. Споруджений фундамент є перешкодою для заїзду на її земельну ділянку, чим їй створено перешкоди для використання земельної ділянки, завезення будівельних матеріалів, у зв’язку з чим вона не може розпочати будівництво. Рішення Суходільської сільської ради від 9 серпня 2009 року, погоджено влаштувати заїзд до її земельної ділянки та ділянки ОСОБА_7 відповідно до архітектурних пропозицій. Будь який інший, на відміну від раніше запроектованого заїзду, вважає технічно необгрунтованим, з ним не погоджується, зазначене рішення сільською радою прийнято за її відсутності та без її згоди. ОСОБА_6 просила зобов'язати ОСОБА_7 не чинити перешкод у використанні заїзду до її земельної ділянки, знести споруджений нею фундамент, визнати недійсним та скасувати рішення сесії Суходільської сільської ради від 9 серпня 2009 року.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 29 жовтня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2009 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що діями ОСОБА_7 не порушуються законні права та інтереси ОСОБА_6 Рішенням Суходільської сільської ради не порушується право використання земельних ділянок сторонами за їх цільовим призначенням і розмір наданих їм ділянок не зменшується. До земельної ділянки позивачки, крім раніше запропонованого проектного заїзду, є з іншої сторони вільний проектний заїзд.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Судами встановлено, що між сторонами виник спір з приводу заїзду до земельної ділянки позивачки, оскільки ОСОБА_7 розпочала будівництво житлового будинку (залила фундамент) на громадській дорозі, чим спричинила перешкоди ОСОБА_6 в заїзді до її земельної ділянки.

Відповідно до ст. 104 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров’я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше. За правилами ч. 2 ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов’язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, дійшли необгрунтованих висновків про те, що діями ОСОБА_7 не порушуються законні права та інтереси ОСОБА_6 У матеріалах справи відсутні докази про наявність іншого заїзду до земельної ділянки позивачки.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; не перевірили доводи позивачки про те, що іншого заїзду до її земельної ділянки не існує і влаштувати його неможливо ; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду від 29 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 грудня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.