Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, виселення, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", треті особи: ОСОБА_8, Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальна біржа "Гермес", приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу: ОСОБА_9 й ОСОБА_10, про витребування нежитлових приміщень і зобовязання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2009 року,

У вересні 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що 12 серпня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу він придбав у ОСОБА_8 і став власником нежитлових приміщень першого поверху № 1, 3, 6, 8, 9, 10, 11 у будівлі АДРЕСА_1.

Оскільки ці приміщення безпідставно займає й використовує під магазин колишній власник ОСОБА_7, позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні належним йому майном шляхом виселення ОСОБА_7 зі спірних нежитлових приміщень, а також стягнути з відповідача на його користь 20000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Справа розглядалася судами неодноразово.

У липні 2006 року ОСОБА_7 пред’явив зустрічний позов про визнання протоколу аукціонних торгів і договорів купівлі-продажу недійсними та зобовязання провести реєстрацію права власності.

Зазначав, що він на підставі договору дарування, укладеного 24 травня 2000 року між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) "Ірук", став власником нежитлових приміщень першого поверху № 1, 3, 6, 8, 9, 10, 11 у будівлі АДРЕСА_1.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 червня 2002 року у справі про банкрутство ТОВ "Ірук" цей договір дарування було визнано недійсним за заявою ліквідатора товариства. Однак після перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами ухвалою господарського суду Харківської області від 1 березня 2006 року вказану ухвалу було скасовано, а розгляд заяви ліквідатора про визнання договору дарування нежитлових приміщень припинено.

Проте 23 червня 2004 року в межах процедури банкрутства ТОВ "Ірук" відбулися аукціонні торги з реалізації спірного майна, за наслідками якого 25 червня 2004 року було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху № 1, 3, 6, 8, 9, 10, 11 у будівлі під літ. АДРЕСА_1 між ТОВ "Ірук" і ОСОБА_8

12 серпня 2004 року ОСОБА_8 продав спірні приміщення ОСОБА_6

Оскільки він є єдиним власником спірних нежитлових приміщень, що вибули з його володіння на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, ОСОБА_7 просив суд визнати протокол № 1 аукціонних торгів із реалізації нежитлових приміщень першого поверху № 1, 3, 6, 8, 9, 10, 11 у будівлі АДРЕСА_1 від 23 червня 2004 року, договори купівлі-продажу цих приміщень від 25 червня 2004 року та від 12 серпня 2004 року недійсними й зобов’язати Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі – КП "ХМ БТІ") провести за ним реєстрацію права власності на цю нерухомість.

У квітні 2007 року ОСОБА_6 збільшив свої позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір дарування від 24 травня 2000 року, укладений між ТОВ "Ірук" і ОСОБА_7

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2009 року, у зв’язку з ліквідацією ТОВ "Ірук", провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору дарування від 24 травня 2000 року та про визнання недійсними протоколу № 1 аукціонних торгів від 23 червня 2004 року й договору купівлі-продажу спірних приміщень від 25 червня 2004 року закрито.

У квітні 2009 року ОСОБА_7 уточнив і доповнив позов вимогою про витребування майна. Додатково зазначав, що спірні нежитлові приміщення, що належали йому на праві власності, були відчужені під час виконання процедури банкрутства ТОВ "Ірук", хоча не входили до складу ліквідаційної маси; набувачі цих приміщень: ОСОБА_8 і ОСОБА_6 уклали договори купівлі-продажу під час розгляду спору в суді, а тому він має право витребувати своє майно в набувачів, які володіють ним без відповідної правової підстави. Просив суд витребувати спірні нежитлові приміщення шляхом покладення на КП "ХМ БТІ" обов’язку зареєструвати на його ім’я право власності на цю нерухомість.

Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 5 серпня 2009 року первісний позов задоволено: зобов’язано ОСОБА_7 не чинити ОСОБА_6 перешкоди в користуванні власністю, а саме нежитловими приміщеннями першого поверху № 1, 3, 6, 8, 9, 10, 11 у будівлі АДРЕСА_1 та виселено ОСОБА_7 із цих нежитлових приміщень, а в решті вимог первісного позову та в зустрічному позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2009 року рішення місцевого суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким у первісному та зустрічному позовах відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи первісний позов і відмовляючи в зустрічному позові, місцевий суд виходив із того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_7 під час виконання судового рішення в межах процедури банкрутства ТОВ "Ірук"; набувач цього майна ОСОБА_8, який придбав його на аукціонних торгах, був добросовісним набувачем, ОСОБА_6, який придбав це майно за відплатним договором у ОСОБА_8, є теж добросовісним набувачем, тому це майно не може бути витребувано від ОСОБА_6; майнові права ОСОБА_6 порушуються утриманням спірних приміщень ОСОБА_7 і підлягають судовому захисту.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в первісному та зустрічному позовах, апеляційний суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині вимог ОСОБА_7 про визнання недійсними протоколу аукціонних торгів із реалізації нежитлових приміщень і договорів купівлі-продажу цих приміщень закрито, ОСОБА_7 є власником спірних приміщень на підставі договору дарування від 24 травня 2000 року, який був зареєстрований у КП "ХМ БТІ" 30 травня 2000 року, а тому ОСОБА_6 не може ставити питання про виселення власника майна, ОСОБА_7, з належних останньому приміщень і зобов’язувати вчиняти дії, які порушують право власності ОСОБА_7 У свою чергу не підлягають задоволенню зустрічні вимоги ОСОБА_7, оскільки він до теперішнього часу постійно користується спірними приміщеннями.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог чч. 1 і 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Під час вирішення справи місцевим судом установлено, що 14 травня 2000 року між ТОВ "Ірук" і ОСОБА_7 було укладено договір дарування нежитлових приміщень першого поверху № 1, 3, 6, 8, 9, 10, 11 у будівлі АДРЕСА_1

Ухвалою господарського суду Харківської області від 3 жовтня 2001 року за заявою кредитора ТОВ "Плодоовоч" було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Ірук". Постановою господарського суду Харківської області від 4 лютого 2001 року ТОВ "Ірук" визнано банкрутом і введено процедуру ліквідації.

27 лютого 2002 року ліквідатор ТОВ "Ірук" направив до господарського суду заяву, в якій просив визнати договір дарування від 24 травня 2000 року недійсним. Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 лютого 2002 року договір дарування спірних нежитлових приміщень від 24 травня 2000 року визнано недійсним.

23 червня 2004 року відбувся аукціон із реалізації спірних нежитлових приміщень на підставі рішень господарського суду відповідно до ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з метою отримання грошових коштів для здійснення розрахунків із кредиторами ТОВ "Ірук".

Згідно з протоколом № 1 цих торгів їх переможцем став ОСОБА_8, з яким 25 червня 2006 року ТОВ "Ірук" в особі арбітражного керуючого уклало договір купівлі-продажу.

12 серпня 2004 року ОСОБА_8 продав спірні приміщення за договором купівлі-продажу ОСОБА_6

Ухвалою господарського суду Харківської області від 1 березня 2006 року ухвалу цього господарського суду від 17 червня 2002 року скасовано у зв’язку з нововиявленими обставинами, а розгляд заяви ліквідатора про визнання договору дарування нежитлових приміщень недійсним припинено.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з вимогами чч. 1 і 2 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Таким чином, для вирішення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння суд, зокрема, має встановити обставини, що мають значення для вирішення цього спору, а саме: наявність у позивача права на витребування майна; обставини, за якими майно вибуло від нього; правовий статус набувача цього майна; правові підстави для витребування спірного майна чи обставин, що унеможливлюють його витребування.

Місцевий суд, установивши на підставі належних доказів те, що спірні нежитлові приміщення набуті ОСОБА_6 на платній основі за договором купівлі-продажу, укладеного ним із ОСОБА_8, а ОСОБА_8 набув право власності на ці приміщення як переможець аукціонних торгів, проведених на виконання судових рішень у межах процедури банкрутства ТОВ "Ірук", дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці приміщення не можуть бути витребувані від ОСОБА_6 як добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 2 ст. 388 ЦК України.

Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України ці висновки місцевого суду не спростував .

Крім того, апеляційний суд, дійшовши висновку, що ОСОБА_7 є власником спірних приміщень на підставі договору дарування від 24 травня 2000 року, який був зареєстрований у КП "ХМ БТІ" 30 травня 2000 року, не взяв до уваги, що після ухвалення судового рішення про визнання договору дарування цих приміщень недійсним ТОВ "Ірук" 24 липня 2003 року зареєструвало за собою право власності на спірні приміщення в КП "ХМ БТІ" і що в подальшому державна реєстрація права власності на ці приміщення була здійснена: 30 червня 2004 року на ім’я ОСОБА_8, 16 серпня 2004 року на ім’я ОСОБА_6 (а.с. 173 т. 1).

Згідно з вимогами чч. 2 і 3 ст. 380 ЦПК України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.

У разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації.

Аналогічні положення передбачені й ст. 122 ГПК України.

Крім того, з 3 серпня 2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Згідно з вимогами ст. 2 і ч. 3 ст. 3 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Ухвалюючи нове рішення про відмову в позові ОСОБА_6, апеляційний суд не взяв до уваги, що право власності ОСОБА_7 на спірні приміщення після скасування 1 березня 2006 року вищевказаного судового рішення не відновлювалося, оскільки ТОВ "Ірук" було ліквідоване, і в матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_7 звертався до суду із заявою про поворот виконання рішення господарського суду та що органом державної реєстрації речових прав була відновлена реєстрація права власності на спірні приміщення на ім’я ОСОБА_7

Таким чином, місцевий суд повно та всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені ними, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2009 року скасувати, а рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 5 серпня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.