розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, треті особи: державний нотаріус Грецька Тетяна Петрівна, приватний нотаріус Зубкова Анна Олександрівна, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, відшкодування моральної шкоди,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, треті особи: державний нотаріус Грецька Т.П., приватний нотаріус Зубкова А.О., про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, відшкодування моральної шкоди.

Посилалась на те, що після смерті батьків, ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, вони разом із сестрою ОСОБА_12 мали право на спадщину - будинок АДРЕСА_1, проте за станом здоров’я та в силу життєвих обставин за оформленням спадщини не звертались.

21 січня 1998 року її сестра ОСОБА_12 померла.

Рішенням Слов’янського районного суду від 3 червня 1998 року встановлено факт прийняття нею, ОСОБА_3, спадщини після померлих батьків у вигляді ? частини спірного будинку. А тому позивачка вважала, що вона фактично стала власницею частини будинку, хоча право власності у встановленому законом порядку не реєструвала.

Після смерті ОСОБА_12 її спадкоємцями на іншу ? частину спірного будинку стали ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з якими у неї була досягнута домовленість, що після продажу будинку отримані гроші будуть розділені між нею та ними з урахуванням її права власності на ? частину.

Влітку 2007 року вона дізналась, що 29 травня 2007 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5, з однієї сторони та з ОСОБА_7 і ОСОБА_6 з другої сторони укладено договір купівлі-продажу спірного будинку.

Вважаючи порушеним своє право власності, ОСОБА_3 просила визнати недійними свідоцтва про право на спадщину, видані 12 квітня 2007 року на ім’я відповідачів та зазначений договір купівлі-продажу будинку й відшкодувати завдану їй неправомірними діями відповідачів моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від

28 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13 березня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнані частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом по 1\2 частині жилого будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що розташований у АДРЕСА_2, видані 12 квітня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 державним нотаріусом Другої Слов’янської державної нотаріальної контори. Стягнуто солідарно з відповідачів 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_3 Вирішено питання стосовно судових витрат. Визнано частково недійсним в частині продажу ? частини будинку договір купівлі-продажу, укладений 29 травня 2007 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з однією сторони та з ОСОБА_7 і ОСОБА_6 з другої сторони.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 –

ОСОБА_13 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, задовольняючи позов ОСОБА_3, суди виходили з того, що вона є спадкоємцем померлих у 1991 році ОСОБА_10 та у 1995 році ОСОБА_11 на підставі рішення Слов’янського районного суду від 3 червня 1998 року, яким встановлено факт прийняття нею у спадщину ? частини будинку у АДРЕСА_2. Пославшись на ст. 549 ЦК УРСР, суди дійшли висновку, що після набрання вказаного рішення законної сили вона є власницею спадкового майна, оскільки чинне на той час законодавство не вимагало обов’язкової реєстрації права власності. Ураховуючи наведене, суди дійшли висновку про можливість визнання частково недійсними свідоцтва про право власності на спадкове майно, видані 12 квітня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 державним нотаріусом Другої Слов’янської державної нотаріальної контори, а також про можливість визнати частково недійсним договір купівлі-продажу спірного будинку.

Проте з такими висновками погодитись не можна.

Так, рішенням Слов’янського районного суду від 3 червня 1998 року встановлено факт прийняття ОСОБА_3 спадщини у вигляді ? частини будинку. До нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 не зверталась.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) , рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, які видають відповідні органи, а є лише підставою для їх одержання.

Стаття 66 Закону України від 2 вересня 1993 року "Про нотаріат" (у редакції, що діяла на час встановлення факту про прийняття ОСОБА_3 спадщини) передбачала, що на майно, яке переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, видається свідоцтво про право на спадщину державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини .

З огляду на наведене, само по собі судове рішення про встановлення факту прийняття спадщини не є правовстановлюючим документом, який підтверджує виникнення права власності ОСОБА_3 на спадкове майно.

Згідно з повідомленням Другої Слов’янської державної нотаріальної контори від 11 березня 2008 року, після померлих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 спадкові справи не заводились, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори не надходили (а.с. 64).

12 квітня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 видані свідоцтва про право на спадщину за законом в рівних частинах після померлої ОСОБА_12, яка була спадкоємцем померлих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 і фактично прийняла спадщину. Свідоцтво видане у відповідності до ст. 529 ЦК УРСР та І нструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) .

Вирішуючи питання про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих на ім’я ОСОБА_5 та ОСОБА_4, суди наведених вимог закону не врахували, не перевірили чи не сплив строк позовної давності, щодо вимог про визнання права на спадкове майно після смерті спадкодавця та зробили передчасний висновок про можливість задоволення позову ОСОБА_3 в цій частині.

З цих же підстав не може залишатися в силі рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2008 року і в частині задоволення позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку від 29 травня 2007 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з однієї сторони та з ОСОБА_7 і ОСОБА_6 з другої сторони, оскільки ОСОБА_3 співвласницею спірного будинку та стороною договору на час його укладення не була, а її твердження про те, що між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та нею існувала усна домовленість про відчуження будинку та поділу одержаних грошей, але ця домовленість між ними не виконана з їхньої сторони, не підтверджується належними доказами й не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Суд також не врахував, що спадковий будинок вже проданий і сама позивачка вимог на нього ніколи не заявляла, а свій позов обґрунтовувала лише домовленістю із спадкоємцями про виплату їй частки вартості будинку у випадку його продажу.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – ОСОБА_13 задовольнити.

Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.