Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права власності на частку в спільному майні з виплатою грошової компенсації вартості частки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 16 березня 2010 року,

У серпні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про припинення права власності на частку в спільному майні з виплатою грошової компенсації вартості частки. Позивачка зазначала, що їм з відповідачем на праві спільної часткової власності належить будинок по АДРЕСА_1. Їй належить ? частки будинку, а відповідачу – ? частка. Посилаючись на те, що згоди щодо спільного використання будинку вони з відповідачем дійти не змогли, а його частка в будинку є незначною і не може бути виділена в натурі, а також на те, що припинення права власності на частку будинку не завдасть істотної шкоди відповідачу, оскільки він житлом забезпечений і проживає сам в приватизованій однокімнатній квартирі зі всіма зручностями, позивачка просила про задоволення позову.

Рішенням Кременчуцького районного суду від 21 грудня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_7 на ? частку житлового будинку по АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 24 415 грн. грошової компенсації вартості частки ОСОБА_7 в будинку.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 16 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про припинення права власності відповідача на частку в спільному будинку з виплатою йому позивачкою грошової компенсації вартості цієї частки суд першої інстанції виходив із того, що частка відповідача в будинку є незначною і не може бути виділена в натурі.

Скасовуючи це рішення та відмовляючи у позові апеляційний суд вказав, що висновок суду першої інстанції про те, що належну відповідачу частку в будинку не може бути виділено в натурі, є помилковим, оскільки згідно з висновком спеціаліста такий виділ є можливим з відхиленням від ідеальних долей співвласників, а судової будівельно-технічної експертизи для з’ясування цього питання суд не призначив. Крім того, позивачкою не внесено на депозитний рахунок суду вартості частки відповідача, що відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України є обов’язковою умовою задоволення позову.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Положення ч. 2 ст. 365 ЦК України щодо попереднього внесення позивачем вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду спрямований на захист прав співвласника, щодо якого ухвалюється рішення про припинення права власності, шляхом ґарантування отримання ним грошової компенсації вартості належної йому частки.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка вартість частки відповідача до ухвалення судом рішення про припинення його права на частку в будинку внесла на рахунок відповідача в банку, оскільки в суді депозитний рахунок відсутній, ґарантувавши в такій спосіб право відповідача на одержання грошової компенсації вартості його частки.

Апеляційний суд уваги на це не звернув та не врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Крім того, посилаючись на висновок спеціаліста щодо можливості виділу в натурі належної відповідачу частки як на підставу для відмови в позові, апеляційний суд не звернув уваги на те, що припинення права відповідача на частку в будинку не завдасть йому істотної шкоди, оскільки він забезпечений благоустроєним жилим приміщенням, а це відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України є самостійною підставою для припинення права на частку в спільному майні з виплатою відповідної грошової компенсації.

Таким чином, апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі судового рішення суду першої інстанції, скасованого помилково.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 16 березня 2010 року скасувати і залишити в силі рішення Кременчуцького районного суду від 21 грудня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.