розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі – ЗАТ КБ "ПриватБанк") на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 29 вересня 2009 року,

У квітні 2009 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 8 травня 2008 року з ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у розмірі 30 305,50 доларів США на строк до 4 травня 2028 року з процентною ставкою 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. З метою забезпечення виконання зобов’язання між ними також був укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідачка передала банку в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1. ОСОБА_3 зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконувала й станом на 12 березня 2009 року допустила заборгованість за кредитом у розмірі 29 005 доларів США, за процентами за користування кредитом – 2 242,34 доларів США, комісії за користування кредитом – 508,62 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором становить 264,09 доларів США, а штраф – 1 633,45 доларів США, а всього – 33 871,05 доларів США.

На підставі ст. 109 ЖК України, ст. ст. 1050, 1054 ЦК України та Закону України "Про іпотеку" (898-15) позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити відповідачку з житлового будинку АДРЕСА_1 зі зняттям її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 29 вересня 2009 року, у задоволенні позовних вимог ЗАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Розподілено судові витрати.

Додатковим рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 25 серпня 2009 року в задоволенні позовних вимог ЗАТ КБ "ПриватБанк" про виселення відмовлено.

У касаційній скарзі ЗАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що кредит ОСОБА_3 надано на строк до 4 травня 2028 року, вартість предмета іпотеки складає 202 тис. грн., а сума допущеної відповідачкою заборгованості лише 4 648,50 доларів США, що значно менше вартості предмета іпотеки.

З таким висновком суду погодився й суд апеляційної інстанції.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 8 травня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 укладений кредитний договір у розмірі 30 305,50 доларів США на строк до 4 травня 2028 року з процентною ставкою 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 5-7) та договір іпотеки, згідно з яким відповідачка передала банку в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1. У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору ОСОБА_3 допустила заборгованість у розмірі 33 871,05 доларів США.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержавтель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ЗАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановив; у порушення вимог

ст. ст. 214, 215 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і не застосував правову нормою, що підлягає застосуванню. При цьому помилково послався на те, що заборгованість становить 4 648,50 доларів США, що є неспівмірно з вартістю предмета іпотеки, не звернувши уваги на те, що заборгованість за кредитом становить 33 871,05 доларів США.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і допущені судом першої інстанції помилки не виправив.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 29 вересня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.