Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Восточная фруктовая компания", треті особи: Харківська регіональна філія державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", відділ земельних ресурсів у Куп’янському районі Харківської області, про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 4 лютого 2009 року,

У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернулася в порядку ст. ст. 3, 6, 11, 13, 16, 22, 1166 ЦК України, ст. ст. 13, 14, 15, 18, 20, 21, 31 Закону України "Про оренду землі" і ст. 206 Земельного кодексу України з позовом до суду. Після неодноразових змін і доповнень позовних вимог просила стягнути 7 630 гривень заборгованості з орендної плати, 1 920 гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та втраченої вигоди; визнати недійсними умови договору й дійсними умови первісного договору оренди земельної ділянки. В обгрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що вона є власником земельної ділянки розміром 4,3145 га, у тому числі: 2,3871 га ріллі та 1, 9274 га багаторічних насаджень, на території Грушівської сільської ради Куп’янського району Харківської області на підставі державного акта серії ЯА № 637854 від 30 січня 2006 року.

19 травня 2005 року на зборах пайовиків розпайованих земель ВАТ "Московський" на території Грушівської сільської ради Куп’янського району Харківської області була розглянута пропозиція генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю "Восточная фруктовая компания" (далі – ТОВ "Восточная фруктовая компания") щодо укладення між товариством і пайовиками договорів оренди земельних ділянок зі ставкою орендної плати в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням коефіцієнта індексації строком на п’ять років. Згодом між сторонами було укладено такий договір оренди землі, в якому позивачка поставила свій підпис на останній сторінці та який передала відповідачу для подальшої державної реєстрації.

Пунктом 9 указаного договору орендна плата гарантувалася орендарем у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням коефіцієнта індексації в грошовій та натуральній формі, тобто 1 537 гривень, у тому числі: за оренду ріллі – 266 гривень, за оренду фруктових насаджень – 1 271 гривню за рік. Строк сплати орендної плати був визначений до 30 грудня поточного року, починаючи з 2006 року.

Відповідач в особі генерального директора ТОВ "Восточная фруктовая компания" Стокоза М.І. в односторонньому порядку вніс суттєві зміни в договір перед його реєстрацією. Зокрема, без погодження із ОСОБА_1 він змінив строк дії договору оренди з 5 років до 25 років, зменшив розмір орендної плати з 1,5 % до 0,3% (п. 8), п. 24 заборонив позивачці передавати земельну ділянку в заставу, а п. 28 орендар надав собі право передавати земельну ділянку в заставу (іпотеку) під отримання кредиту для використання грошових коштів для цільового призначення без згоди позивачки.

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просила розірвати договір оренди від 1 лютого 2006 року, укладений між нею та відповідачем, визнавши дійсними умови первісного договору оренди земельної ділянки.

Оскільки, на думку позивачки, товариство має заборгованість з орендної плати в розмірі 1 306 гривень, то воно повинне здійснити компенсацію орендної плати ще за рік у розмірі 1 306 гривень через те, що вона була позбавлена можливості укласти новий договір оренди з іншим орендарем через судову заборону розривати договір оренди між нею та ТОВ "Восточная фруктовая компания". ОСОБА_1 також просила стягнути на її користь з відповідача 7 637 гривень заборгованості з орендної плати.

Крім того, позивачка вказувала, що в порушення п. 29 договору оренди щодо раціонального та цільового використання земельної ділянки відповідач порушував правила сівозміни й агротехніки. Зокрема, декілька років підряд на одному і тому самому полі сіяв соняшник, що призвело до виснаження земельної ділянки; не здійснював обрізання фруктових дерев та ягідника, не обробляв засобами захисту рослин від шкідників і хвороб, що призвело до зниження врожайності та часткової загибелі насаджень.

Посилаючись на те, що для приведення садків до належного стану необхідно понести великі матеріальні затрати, позивачка просила стягнути на її користь 1 940 гривень завданої матеріальної шкоди.

Рішенням Куп’янського міськрайонного суду від 20 листопада 2008 року позов задоволено частково. Постановлено визнати, що між сторонами був укладений 1 лютого 2006 року договір оренди земельної ділянки, за умовами якого відповідач повинен сплати за її використання орендну плату в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням коефіцієнта індексації, що діяв та був чинний до його розірвання 26 січня 2008 року. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 1 939 гривень заборгованості з орендної плати. Вирішено питання про стягнення з відповідача судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 4 лютого 2009 року вказане рішення місцевого суду скасовано й у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки й стягнення орендної плати, апеляційний суд виходив із того, що 1 лютого 2006 року між нею та ТОВ "Восточная фруктовая компания" було укладено договір оренди земельної ділянки на тих умовах, на які погодилася ОСОБА_1, зокрема й щодо орендної плати за користування ділянкою під багаторічними насадженнями в розмірі 0,3% від нормативної грошової оцінки землі; доказів зворотного позивачка не надала, такий договір сторонами підписано та 26 червня 2006 року зареєстровано в Куп’янському районному відділі реєстрації земель Харківської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", відтак відповідач виплатив ОСОБА_1 орендну плату в повному обсязі й відсутні підстави для розірвання договору та стягнення невиплаченої орендної плати.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення умов стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст. 15 Закону України "Про оренду землі").

Згідно із ч. 2 ст. 23 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки розміром 4,3145 га, у тому числі: 2,3871 га ріллі та 1, 9274 га багаторічних насаджень.

1 лютого 2006 року вона уклала з ТОВ "Восточная фруктовая компания" договір оренди земельної ділянки, текст якого містив умови щодо строку дії договору – 5 років, розміру орендної плати – 1,5% від грошової оцінки землі.

Зазначений договір оренди був підписаний ОСОБА_1 і переданий відповідачу для проведення державної реєстрації.

Керівник ТОВ "Восточная фруктовая компания" в односторонньому порядку до проведення державної реєстрації договору замінив перші три аркуші оспорюваного договору оренди та вніс до угоди умови, не погоджені із ОСОБА_1, зокрема: збільшив строк дії договору з 5 до 25 років, зменшив розмір орендної плати за користування ділянкою – багаторічними насадженнями з 1,5% до 0,3% від нормативної грошової оцінки землі; при цьому примірник зміненого договору ТОВ "Восточная фруктовая компания" позивачці не надало, але зареєструвало цей договір у Куп’янському районному відділі реєстрації земель Харківської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах".

Також установлено, що ТОВ "Восточная фруктовая компания" у порушення умов договору оренди належним чином не сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за користування земельною ділянкою.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у частині розірвання договору та стягнення орендної плати, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 203, 651 ЦК України, Законом України "Про оренду землі" (161-14) , виходив із того, що відповідач у порушення вимог закону на власний розсуд, без погодження з позивачкою, змінив зміст уже підписаного ОСОБА_1 договору оренди, зокрема зменшив ставку орендної плати за користування земельною ділянкою під багаторічними насадженням, що не відповідає волевиявленню власника земельної ділянки, яке він мав під час укладення договору; до того ж ТОВ "Восточная фруктовая компания" у повному обсязі не сплачувало позивачці орендної плати за користування землею в 2006-2007 роках, що є підставами для розірвання договору та стягнення на користь позивачки невиплаченої орендної плати.

Під час встановлення зазначених фактів судом не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального права.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не визначився з характером спірних правовідносин; у рішенні не навів достатніх мотивів, з яких він вважав неправильними висновки суду першої інстанції; не встановив і не зазначив у рішенні, у чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено; під час ухвалення рішення взяв до уваги встановлені судом першої інстанції факти й обставини та, не спростувавши їх, без законних на те підстав дав їм власну оцінку; крім того, не врахувавши, що факт зміни ТОВ "Восточная фруктовая компания" умов договору оренди землі в односторонньому порядку без погодження з її власником не заперечувався відповідачем, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення орендної плати, визнання недійсними умов оспорюваного договору та визнання дійсними умов первісного договору оренди земельної ділянки.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 4 лютого 2009 року скасувати, рішення Куп’янського міськрайонного суду від 20 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.