розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Васильківського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року,

У лютому 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі – ЗАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість станом на 30 грудня 2008 року в розмірі 56 353 грн. 14 коп. за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року № ZPVAAU19082372, відповідно до якого 30 жовтня 2006 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 12 476 доларів 10 центів США зі сплатою за користування кредитом 12 % за рік на суму залишку заборгованості за кредитом строком до

27 жовтня 2011 року, посилаючись на те, що в разі порушення боржником зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення всієї суми кредиту.

У серпні 2009 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" уточнило свої позовні вимоги та просило стягнути з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором станом на 29 липня 2009 року в розмірі 46 228 грн. 88 коп.

Зазначало, що 27 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір № ZPVAAU19082372, відповідно до якого 30 жовтня 2006 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі

12 476 доларів 10 центів США зі сплатою за користування кредитом 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 27 жовтня

Рішенням Васильківського районного суду Запорізької області від

8 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року, у задоволенні позову ЗАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

ЗАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Васильківського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом установлено, що 27 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено договір № ZPVAAU19082372, відповідно до якого останній отримав кредит для придбання автомобіля в розмірі

9 600 доларів США та 2 876 доларів 10 центів США на сплату страхових платежів, а всього 12 476 доларів 10 центів США зі сплатою за користування кредитом 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 0,14% від суми виданого кредиту щомісяця, процентів за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення моніторингу. Кредит надано строком до 27 жовтня 2011 року. Щомісячний платіж установлений у сумі 227 доларів 80 центів США.

Пунктом 2.3.3 кредитного договору № ZPVAAU19082372 передбачено право позивача при порушенні відповідачем умов договору на власний розсуд в односторонньому порядку змінити умови договору, зокрема зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії, відсотків, виконання інших зобов’язань за цим договором у повному обсязі, шляхом направлення відповідного повідомлення.

Крім того, зазначеним пунктом договору передбачено право позичальника розірвати договір у судовому порядку або в односторонньому порядку. При цьому в останній день дії договору відповідач зобов’язався повернути позивачу суму кредиту в повному обсязі, винагороду та проценти за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов’язання за договором.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ЗАТ КБ "ПриватБанк" не заявляло вимог про дострокове розірвання кредитного договору, укладеного з ОСОБА_3, а відтак не має права на дострокове стягнення суми кредиту в повному обсязі.

Крім того, позивачем не надані доказі того, що відповідачеві надсилалось повідомлення про односторонню зміну умов договору у зв’язку з порушенням останнім умов цього договору, зокрема про зобов’язання достроково повернути кредит, сплатити винагороду, комісію, проценти, виконати інші зобов’язання за цим договором у повному обсязі.

Однак із висновками судів погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання із порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Нормами ст. 1050 ЦК України передбачено, що в разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов‘язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України незалежно від сплати процентів, належних йому згідно з вимогами ст. 1048 ЦК України.

Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України

Отже, за змістом викладених вище норм закону звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв’язку з порушенням умов договору не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов’язань. Це є спосіб цивільно-правової відповідальності боржника.

Висновок суду про те, що в разі незаявлення банком вимоги про розірвання кредитного договору він має право лише на отримання суми заборгованості, що утворилася на час ухвалення рішення, також не можна вважати правильним, оскільки він суперечить нормам ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції в порушення норм ст. 214 ЦПК України належним чином не визначив, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, а послався в мотивувальній частині свого рішення на ч. 1 ст. 1050 ЦК України, залишивши поза увагою вимоги ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, у порушення норм ст. 303, 307 ЦПК України допущених судом першої інстанції помилок не виправив і залишив рішення без змін.

За такого порушення норм матеріального та процесуального права, допущеного як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Васильківського районного суду Запорізької області від

8 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від

11 листопада 2009 року скасувати.

Справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості передати на новий розгляд до суду першої інстанції.