Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення збитків і упущеної вигоди, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 січня 2009 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 7 червня 2003 року він є співвласником 24/100 часток будинку № АДРЕСА_1, а саме приміщень: у будівлі під літ. "А" кімнат №№ 2-5, 2-6, 2-7, 2-8, 2-9, 2-10 загальною площею 43,3 кв. м; підвалу під квартирою № 1 площею 14,0 кв. м; у прибудові під літ. "а" приміщень №№ 2-1, 2-ІІ загальною площею 4,4 кв. м, входу до підвалу площею 7,2 кв. м; у житловому будинку під літ. "Д" нежитлових приміщень № 1 і № 2 загальною площею 102,8 кв. м (з урахуванням їх відновлення); у господарських будівлях частини сараю під літ. "З" розміром 7,2 м х 8,0 м, які в подальшому були виділені йому в натурі рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 6 червня 2007 року. Проте з часу набуття ним права власності на це нерухоме майно сусід, ОСОБА_7, без його дозволу користувався нежитловими приміщеннями № 1 і № 2 у житловому будинку під літ. "Д", а в 2004 році фактично зруйнував їх і побудував замість них споруду під літ. "Д-1".

Оскільки своїми незаконними діями відповідач порушив його право власності, ОСОБА_6 просив суд зобов’язати ОСОБА_7 усунути йому перешкоди в користуванні нежитловими приміщеннями № 1 і № 2 у житловому будинку під літ. "Д" шляхом їх відновлення та знести незаконно побудовану споруду під літ. "Д-1".

У подальшому ОСОБА_6, уточнивши й збільшивши свої позовні вимоги, зазначав, що 1 вересня 2003 року між ним і суб’єктом підприємницької діяльності ( далі – СПД) ОСОБА_8 було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 1 і № 2 у зазначеному будинку, однак орендна плата йому так і не була сплачена у зв'язку з тим, що внаслідок безпідставного утримання цих приміщень ОСОБА_7 він не зміг передати їх орендарю.

Оскільки ОСОБА_7 відшкодувати завдані збитки відмовився, ОСОБА_6 просив суд стягнути з відповідача на його користь 101638 грн. збитків, спричинених демонтажем належних йому нежитлових приміщень; 259056 грн. збитків у виді упущеної вигоди, пов’язаної з неотриманням ним доходу від оренди цих приміщень.

Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2008 року позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самовільно збудованих споруд за заявою позивача залишено без розгляду.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 січня 2009 року, позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 101638 грн. матеріальних збитків, спричинених демонтажем нежитлових приміщень, і 259056 грн. упущеної вигоди; 2000 грн. витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи та вирішено питання про судові витрати.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв’язку із чим порушує питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач самовільно зруйнував належні позивачеві нежитлов і приміщення, чим завдав йому шкоди, а також із того, що позивач поніс майнові збитки у виді упущеної вигоди, оскільки не зміг передати ці приміщення в оренду та отримати від цього прибуток .

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вирішуючи справу, суди виходили з того, що ОСОБА_7 з 14 червня 2001 року є власником 6/100 часток житлового будинку № АДРЕСА_1, а ОСОБА_6 з 3 липня 2003 року – власником 24/100 часток цього будинку, яким у подальшому було присвоєно окрему адресу: будинок №АДРЕСА_1. До складу належного ОСОБА_6 майна входили нежитлові приміщення № 1 і № 2 площею 102,8 кв. м у будівлі під літ. "Д". Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 6 червня 2007 року, яке набрало законної сили, належна ОСОБА_6 частка будинку була виділена в натурі.

У 2003 році ОСОБА_7 під час будівництва магазину за вказаною адресою зніс частину спірних нежитлових приміщень, що призвело до знищення складського приміщення (нежитлових приміщень № 1 і № 2).

1 вересня 2003 року між ОСОБА_6 і СПД ОСОБА_8 було укладено договір оренди спірних нежитлових приміщень, однак позивач не отримував орендну плату у зв'язку з тим, що внаслідок безпідставного утримання цих приміщень ОСОБА_7 він не зміг передати їх орендарю.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто за змістом цієї норми упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушеним. Доведення цього факту покладається на позивача.

Проте місцевий суд, установивши, що відповідач користувався спірними нежитловими приміщеннями з моменту набуття позивачем права власності на них, у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не вирішив питання, чи міг ОСОБА_6 реально передати ці приміщення в оренду за наявності спору між сторонами; чому СПД ОСОБА_8 протягом п'яти років дії договору оренди не порушувала питання про неможливість користуватися орендованими приміщеннями; чому ОСОБА_6 указав про наявність договору оренди спірних приміщень лише у вересні 2008 року в заяві про збільшення позовних вимог, а також чи міг позивач після демонтажу спірних приміщень одержати будь-яку орендну плату за оренду знищеного майна.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_7 у цій частині.

З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення вимог про стягнення упущеної вигоди не можна визнати законними й обґрунтованими, тому в цій частині вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.

Судові рішення в частині вирішення вимог ОСОБА_6 про стягнення матеріальних збитків, спричинених демонтажем нежитлових приміщень, ухвалені судами з додержанням норм матеріального та процесуального права, наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів у цій частині не спростовують, а тому підстав для їх скасування в цій частині колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 січня 2009 року в частині вирішення вимог про стягнення упущеної вигади скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.