Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_8, Заболотівської селищної ради Снятинського району про визнання права власності на будинок та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, Заболотівської селищної ради Снятинського району про визнання права на частку у спадковому майні, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Снятинського районного суду від 16 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2010 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 з позовом до ОСОБА_8, Заболотівської селищної ради Снятинського району про визнання права власності на будинок. Позивачка зазначала, що дідові та бабі неповнолітнього ОСОБА_7 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на праві спільної сумісної власності належав жилий будинок по вулиці АДРЕСА_1. 8 лютого 2000 року ОСОБА_10 склала заповіт, яким на випадок смерті все своє майно заповіла онуку - ОСОБА_7, а також своєму сину ОСОБА_8 2 листопада 2003 року ОСОБА_10 померла, спадщину прийняли неповнолітній ОСОБА_7 та чоловік спадкодавця ОСОБА_9, який мав право на обов’язкову частку у спадщині. 5 вересня 2004 року помер ОСОБА_9 Неповнолітній ОСОБА_7 також прийняв спадщину на підставі складеного на його ім’я та ім’я відповідача ОСОБА_8 13 січня 2000 року спадкодавцем ОСОБА_9 заповіту. Посилаючись на те, що неповнолітній ОСОБА_7 у встановленому законом порядку прийняв спадщину, однак через відсутність правовстановлюючих документів не може оформити своє право на спадщину в нотаріуса, а також на те, що відповідач спадщини у встановленому законом порядку не прийняв, позивачка просила визнати за неповнолітнім ОСОБА_7 право власності на спадковий будинок.

ОСОБА_8 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_7 та Заболотівської селищної ради Снятинського району про визнання за ним права на частку у спадковому майні, посилаючись на те, що на момент смерті батьків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 був зареєстрований в спірному будинку, відтак, прийняв спадщину.

Рішенням Снятинського районного суду від 16 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2010 року, первісний позов задоволено, а у задоволенні зустрічного відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити зазначені судові рішення і визнати за ним право власності на 5/24 часток будинку та 1/2 частку земельної ділянки.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що неповнолітній ОСОБА_7 в установленому законом порядку прийняв спадщину, а відповідач – ні, оскільки лише був зареєстрований у спадковому будинку, а фактично з 2001 року по 2007 рік перебував на заробітках поза межами України.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7 (v0007700-08) роз’яснив, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_7 і відповідач ОСОБА_8 подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, такі були прийняті нотаріусом, і нотаріус не відмовив їм у оформленні їх права на спадщину, а зажадав документи, які засвідчують право спадкодавців ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на спірний будинок.

Суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, чи наявні умови для одержання сторонами свідоцтв про право на спадщину в нотаріальній конторі не з’ясував.

Крім того, судом не взято до уваги, що відповідно до розділу VII ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року та ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входить майно, яке на законних підставах належало спадкодавцеві, та у зв’язку з цим не з’ясовано чи набули спадкодавці ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в установленому законом порядку право власності на спірний будинок.

Не взято до уваги судом і положення ч. 6 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_9, згідно з яким правочини щодо нерухомого майна можуть вчинятися лише в тому разі, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону, та у зв’язку з цим не з’ясовано, чи може вчинятися правочин, яким є прийняття спадщини, щодо спірного будинку.

Зазначені обставини мають значення для правильного вирішення справи, а тому ухвалення судом рішення без їх з’ясування та належної оцінки є помилковим.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначені порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Снятинського районного суду від 16 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.