Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2010 року,

У червні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним. Позивач зазначав, що до 1994 року разом з батьком ОСОБА_6, матір’ю ОСОБА_7 - відповідачкою по справі, сестрою ОСОБА_8 - третьою особою по справі, та її чоловіком ОСОБА_10 проживав у приватизованій ними квартирі АДРЕСА_2, яка належала їх сім’ї в кількості п’яти осіб на праві спільної сумісної власності. У зв’язку з розірванням батьками шлюбу 11 листопада 1994 року вони продали квартиру. 14 листопада 1994 року його мати ОСОБА_7 - відповідачка по справі, за рахунок його, позивача, та своїх коштів, виручених від продажу попередньої квартири, купила квартиру АДРЕСА_1, яку оформила лише на себе. Тоді ж в цю квартиру поселилися вони з матір’ю, де і проживають до даного часу. В серпні-вересні 2008 року під час сварки з сестрою ОСОБА_8 - третьою особою по справі, він довідався, що 10 вересня 1996 року мати подарувала квартиру ОСОБА_8 – своїй дочці, а його сестрі. Посилаючись на те, що на придбання спірної квартири мати використала, крім своїх, також і кошти, які припали на його частку в результаті продажу попередньої квартири, про що він довідався лише зараз, позивач просив визнати договір купівлі-продажу квартири в частині покупця недійсним з підстав, передбачених ст. 48 ЦК Української РСР 1963 року, та визнати покупцями за цим договором його та відповідачку ОСОБА_7 в рівних частках.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в частині покупця частково недійсним. Визнано покупцями зазначеної квартири відповідачку ОСОБА_11 та позивача ОСОБА_6 у рівних частках.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в частині покупця частково недійсним. Визнано ОСОБА_6 покупцем 3/10 часток зазначеної квартири.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира була придбана матір’ю позивача ОСОБА_6, який на той час був неповнолітнім - відповідачкою ОСОБА_11, за рахунок коштів, що становили належну їм частку від продажу попередньої квартири, для них і фактично ними використовується, а тому покупцями квартири за цим договором з підстав, передбачених ст. 48 ЦК Української РСР 1963 року, слід визнати сторони в рівних частках.

Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове апеляційний суд вказав, що частка позивача в квартирі повинна бути пропорційною частці коштів, які позивач одержав від реалізації попередньої квартири.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 58 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинним на час укладення сторонами спірного договору, у разі, якщо за укладеним відповідачем договором купівлі-продажу майно було фактично придбане за кошти обох сторін, в тому числі і позивача, для них і ними фактично використовувалось, суд визнає договір в частині покупця удаваним та визнає покупцями за цим договором сторони по справі. Частка кожного з них у праві власності на придбане майно при цьому буде пропорційною частці коштів, сплачених кожним із них на придбання цього майна.

Судом установлено, що на праві спільної сумісної власності батьку позивача ОСОБА_6, матері ОСОБА_11, йому - позивачу, його сестрі ОСОБА_8 та її чоловіку ОСОБА_10 належала однокімнатна квартира АДРЕСА_2. У зв’язку з розірванням батьками позивача шлюбу 11 листопада 1994 року зазначена квартира була продана співвласниками, а виручені від її продажу кошти були розділені порівну між її співвласниками по 1/5 частці. Батько позивача ОСОБА_6 свою частку коштів, отриманих від продажу квартири, передав дітям - позивачу та ОСОБА_8, у зв’язку з чим частка виручених від продажу квартири коштів, яка припала на позивача, збільшилася до 3/10. 14 листопада 1994 року відповідачка ОСОБА_11, яка діяла в своїх та в інтересах неповнолітнього на той час сина - позивача по справі, купила двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за рахунок коштів, які припали на її з сином частки від продажу попередньої квартири, куди поселилися та проживають там на даний час. Сестра позивача – третя особа ОСОБА_8, та її чоловік належні їм частки отримали з тим, щоб придбати власне житло, однак такого не придбали і з часом також поселилися в спірну квартиру.

Встановивши, що спірна квартира була придбана відповідачкою за рахунок як своїх власних, так і коштів, які припали на частку позивача від продажу попередньої квартири, для них обох, і вони обоє стали фактично користуватися цією квартирою суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання їх обох покупцями цієї квартири.

Разом з тим, суд помилково визнав цей договір недійсним з підстав, передбачених ст. 48 ЦК Української РСР 1963 року, хоча за встановлених обставин його в частині покупця слід визнати удаваним.

Також, визнаючи частку позивача в спірній квартирі в розмірі 3/10, суд не врахував, що вона має бути пропорційною не частці коштів, виручених від продажу попередньої квартири, а частці належних позивачу коштів, які були використанні його матір’ю для придбання для себе та для нього спірної квартири.

Апеляційний суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, суми, за яку було придбано спірну квартиру, та розмір частки позивача в цій сумі не встановив та ухвалив рішення, виходячи з обставин, з якими законодавець не пов’язує вирішення питання про розмір частки особи в об’єкті права спільної власності.

Таким чином, апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду та передачі справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.