Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на предмет іпотеки, а також за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та прав іпотекодержателя недійсними, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2010 року,

У липні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" (тепер – публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі – ПАТ "УкрСиббанк")), про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на предмет іпотеки. Позивач зазначав, що в листопаді 2006 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_7 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким та отримала кредит в розмірі 130 490,96 швейцарських франків на строк до 19 листопада 2017 року під 8,49 % річних. З метою забезпечення взятих на себе за кредитним договором зобов’язань 20 листопада 2006 року ОСОБА_7 було укладено з банком договір іпотеки, за яким вона передала банку в іпотеку магазин непродовольчих товарів по АДРЕСА_1. Порушивши взяті на себе за кредитним договором зобов’язання ОСОБА_7 станом на 20 червня 2008 року допустила перед банком заборгованість на суму 113 233,60 швейцарських франків. За таких обставин 20 червня 2008 року банком було укладено з ним, позивачем, договір про відступлення права вимоги, за яким він зобов’язався погасити заборгованість ОСОБА_7 перед банком у розмірі 113 233,60 швейцарських франків і з моменту погашення цього боргу до нього переходять права банку за кредитним договором з ОСОБА_7 24 липня 2008 року банк уклав з ним договір про відступлення прав іпотекодержателя, за яким до нього перейшли від банку права іпотекодержателя за укладеним банком з ОСОБА_7 договором іпотеки. Посилаючись на те, що відповідно до Закону України "Про іпотеку" (898-15) та умов укладеного банком з ОСОБА_7 договору іпотеки іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, позивач просив звернути стягнення на переданий ОСОБА_7 в іпотеку магазин та визнати за ним права власності на нього.

У липні 2009 року ОСОБА_7 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 та ПАТ "УкрСиббанк", третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та прав іпотекодержателя за договором іпотеки недійсними, посилаючись на те, що на порушення Закону України "Про іпотеку" (898-15) та умов укладеного нею з банком договору іпотеки її не повідомлено про відступлення банком на користь ОСОБА_6 прав за кредитним договором та договором іпотеки, не відбулося державної реєстрації відомостей про відступлення банком прав іпотекодержателя, до того ж вона готова достроково погасити кредит, про що в серпні 2008 року повідомила банк.

рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2010 року, у первісному позові відмовлено, а зустрічний задоволено.

рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в касаційному порядку оскаржили ОСОБА_6 та ПАТ "УкрСиббанк", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі просить змінити судові рішення, стягнувши на його користь в порядку реституції 900 268 грн. 40 коп., що становить еквівалент сплачених ним банку коштів в іноземній валюті за курсом на час розгляду справи судом, а ПАТ "УкрСиббанк" у своїй касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на нього за ОСОБА_6 суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив із того, що згідно з умовами укладеного банком з ОСОБА_6 договору про відступлення права вимоги права кредитодавця за укладеним банком з ОСОБА_7 кредитним договором переходять до останнього з моменту погашення ним перед банком заборгованості боржника ОСОБА_7, а така ним погашена лише частково.

Такий висновок є правильним.

Судом установлено, що 20 листопада 2006 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_7 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким ОСОБА_7 отримала 130 490,96 швейцарських франків на строк до 19 листопада 2017 року під 8,49 % річних. З метою забезпечення виконання своїх зобов’язань за цим договором в той же день ОСОБА_7 уклала з ПАТ "УкрСиббанк" договір іпотеки, за яким передала банку в іпотеку магазин непродовольчих товарів по вул. Дзержинського, 13 в м. Дніпропетровську. Станом на 20 червня 2008 року ОСОБА_7 допустила заборгованість перед банком за кредитним договором в розмірі 113 233,60 швейцарських франків. 20 червня 2008 року банком було укладено з ОСОБА_6 договір про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого ОСОБА_6 зобов’язався погасити перед банком заборгованість ОСОБА_7 за кредитним договором в розмірі 113 233,60 швейцарських франків і з моменту погашення цього боргу до нього, ОСОБА_6, переходять права банку за цим кредитним договором. 24 липня 2008 року між банком і ОСОБА_6 було укладено договір про відступлення прав іпотекодержателя за укладеним 20 листопада 2006 року банком з ОСОБА_7 договором іпотеки, згідно з умовами якого до ОСОБА_6 перейшли права банку як держателя предмету іпотеки, яким забезпечено виконання ОСОБА_7 своїх зобов’язань за укладеним нею з банком кредитним договором.

Встановивши, що ОСОБА_6 25 липня 2008 року сплатив банку 113 099,80 швейцарських франків в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7, тобто що існуючу заборгованість ОСОБА_7 перед банком він погасив не повністю, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що права кредитора за кредитним договором банку з ОСОБА_7 до нього відповідно до укладеного з банком договору про відступлення права вимоги не перейшли, а тому вимагати права на звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_6 не може.

Задовольняючи зустрічний позов про визнання укладених банком з ОСОБА_6 договорів відступлення права вимоги за кредитним договором та прав іпотекодержателя за договором іпотеки недійсними суд першої інстанції виходив із того, що фактично за цими договорами ОСОБА_6 ставив за мету набуття права власності на магазин як предмет іпотеки, а це обумовлювало обов’язок ОСОБА_7 передати йому магазин у власність, хоча вона мала намір та можливість повністю погасити борг. За таких обставин суд дійшов висновку, що зовнішнє волевиявлення ОСОБА_6 не відповідало його внутрішній волі, а спірні договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Залишаючи рішення суду першої інстанції в цій частині без змін апеляційний суд разом з тим вказав, що зазначений договір суперечить закону, оскільки не допускається уступка вимог, які випливають з кредитного договору, особі, яка не є кредитною установою, а ОСОБА_6 такою установою не є.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 515 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора.

На підставі укладених банком з ОСОБА_6 договорів відступлення права вимоги та прав іпотекодержателя відбулася заміна особи у зобов’язанні, яке виникло з кредитного договору, а не сторін кредитного договору.

Крім того, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд визнали оспорювані ОСОБА_7 договори недійсними з підстав, на які та не посилалась, що є порушенням ч. 1 ст. 11 ЦПК України, оскільки ОСОБА_7 як на підставу визнання цих договорів недійсними посилалась на те, що її не повідомлено про їх укладання, відомості про відступлення прав іпотекодержателя не були зареєстровані в установленому порядку, так само як не був зареєстрований і сам договір, а вона до того ж готова достроково погасити кредит, про що повідомила банк.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором. Така ж норма міститься і в ст. 24 Закону України "Про іпотеку".

На підставі ст. 24 Закону України "Про іпотеку" та п. 2.2.1 укладеного банком з ОСОБА_7 договору іпотеки іпотекодержатель зобов’язаний письмово у п’ятиденний строк повідомити боржника про відступлення ним прав іпотекодержателя і права вимоги за основним зобов’язанням.

Разом з тим підставою визнання договору недійсним є недодержання вимог закону саме в момент його укладення. Оскільки ж порушення положень закону та договору щодо повідомлення боржника про відступлення іпотекодержателем своїх прав за іпотечним договором і права вимоги за кредитним договором відбулося після його укладення це не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Це ж стосується і відсутності держаної реєстрації відомостей про таке відступлення.

Готовність ОСОБА_7 як боржника сплатити борг та достроково погасити кредит також не є підставою для визнання договорів про відступлення права вимоги та прав іпотекодержателя недійсними, до того ж висловила вона таку готовність вже після укладення зазначених договорів.

Таким чином, в цій частині рішення ухвалено через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у позові ОСОБА_7 про визнання договорів недійсними.

Керуючись п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 336, ст.ст. 337, 341, п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 задовольнити частково.

рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2010 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та прав іпотекодержателя за договором іпотеки недійсними скасувати.

У позові ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та прав іпотекодержателя за договором іпотеки недійсними відмовити.

У решті рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.