Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до житлово – експлуатаційної контори "Електрон" дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства "Концерн – Електрон" (далі - ЖЕК "Електрон" ДП ВАТ "Концерн – Електрон"), відкритого акціонерного товариства "Концерн – Електрон" (далі – ВАТ "Концерн – Електрон"), третя особа - ОСОБА_7, про зобов’язання надати житлове приміщення та стягнення моральної шкоди, за зустрічним позовом житлово – експлуатаційної контори "Електрон" дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства "Концерн – Електрон" (далі - ЖЕК "Електрон" ДП ВАТ "Концерн – Електрон") до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, відкрите акціонерне товариство "Концерн – Електрон" (далі – ВАТ "Концерн – Електрон"), про визнання такою, що втратила право користування житлом за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Концерн – Електрон" на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 7 грудня 2009 року,

У вересні 2006 року ОСОБА_6 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 24 квітня 1986 року вона працювала на Львівському заводі телевізійних вузлів "Електрон" на посаді економіста. 22 грудня 1997 року позивачка звільнена з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. У 1989 році їй був виданий ордер на зайняття ліжко – місця у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 У період з листопада 1991 року по 2000 рік ОСОБА_6 у кімнаті гуртожитку не проживала з поважних причин. За час її відсутності сусідка по кімнаті ОСОБА_8 27 вересня 2001 року на підставі договору купівлі – продажу придбала кімнату АДРЕСА_1. На даний час позивачка залишається зареєстрованою у гуртожитку, але проживати в ньому не може. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги та зобов’язати відповідачів надати їй інше жиле приміщення в гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 а також стягнути 10 000 (десять тисяч) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди і судові витрати.

ЖЕК "Електрон" ДП ВАТ "Концерн – Електрон" звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання її такою, що втратила право користування ліжко – місцем у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв’язку з її відсутністю без поважних причин понад шість місяців.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 серпня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Львівської області від 7 грудня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Зобов’язано ВАТ "Концерн – Електрон" надати ОСОБА_6 жилу площу у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до спільного рішення адміністрації і профкому ВО РК "Електрон" від 1 листопада 1988 року. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди відмовлено. У задоволені зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ВАТ "Концерн – Електрон" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що нею не надано суду доказів, які б підтверджували її моральні страждання.

Відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Проте, не можна погодитися з рішенням суду в частині задоволення позову ОСОБА_6 про зобов’язання ВАТ "Концерн – Електрон" надати їй жилу площу у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до спільного рішення адміністрації і профкому ВО РК "Електрон" від 1 листопада 1988 року та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6 та зобов’язуючи ВАТ "Концерн – Електрон" надати їй жилу площу у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до спільного рішення адміністрації і профкому ВО РК "Електрон" від 1 листопада 1988 року, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету ВО РК "Електрон" про надання позивачу жилої площі у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є дійсним, то позивач має право на користування жилою площею у цьому гуртожитку. Крім того, при закріпленні кімнати № 709 у гуртожитку за ОСОБА_8 адміністрація відповідача не пропонувала ОСОБА_6 інше місце проживання у спірному або іншому гуртожитку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ЖЕК "Електрон" ДП ВАТ "Концерн – Електрон", суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_6 не проживала у гуртожитку понад шість місяців з поважних причин, а тому відсутні підстави для визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, як це передбачено статтею 71 ЖК України.

Однак, з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що ОСОБА_6 з 24 квітня 1986 року по 22 грудня 1997 року перебувала у трудових відносинах з ЛЗКТ "Електрон".

На підставі рішення профкому ВО РК "Електрон" від 1 листопада 1988 року у зв’язку з роботою на підприємстві ОСОБА_6 надано ордер від 14 травня 1990 року № 178 на вселення у гуртожиток, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 25 т. 1).

Відповідно до статті 127 ЖК України гуртожитки призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину, підлягають виселенню лише з наданням їм іншого жилого приміщення (частина третя статті 132 ЖК України).

ОСОБА_6 була вселена у гуртожиток на підставі ордеру у зв’язку з роботою у ВО РК "Електрон". 22 грудня 1997 року вона звільнена з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Судом не з’ясовано чи має право позивачка, яка припинила трудові відносини з підприємством, на надання їй жилого приміщення у гуртожитку без виселення її із раніше займаного жилого приміщення.

Крім того, протоколом № 3 засідання Правління ВАТ "Концерн – Електрон" від 6 лютого 1997 року визнано недійсними розпорядження, рішення уповноважених органів підприємств, які входять до складу ВАТ "Концерн – Електрон" про надання житлових приміщень у гуртожитках, прийнятих з моменту державної реєстрації ЖЕК "Електрон" з 11 листопада 1996 року.

Судом зазначеному не надано оцінки.

Установлено, що ОСОБА_6 була поселена у кімнату гуртожитку.

Питання користування гуртожитками регулюються Главою 4 ЖК України (5464-10) та Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208.

Судом не з’ясовано, які правові норми підлягають до застосування в даному випадку.

Отже, судом не застосовано норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно з’ясовані обставини справи та не надано їм оцінки.

З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про зобов’язання ВАТ "Концерн – Електрон" надати їй жилу площу у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до спільного рішення адміністрації і профкому ВО РК "Електрон" від 1 листопада 1988 року та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову підлягають скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Концерн – Електрон" задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 7 грудня 2009 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про зобов’язання відкрите акціонерне товариство "Концерн – Електрон" надати їй жилу площу у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до спільного рішення адміністрації і профкому ВО РК "Електрон" від 1 листопада 1988 року та в частині відмови житлово – експлуатаційній конторі "Електрон" дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства "Концерн – Електрон" у задоволенні зустрічного позову скасувати, а справу в цій частині направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею .

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 7 грудня 2009 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.