розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю будівельної компанії "Спецбудмеханізація", ОСОБА_4 про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю будівельної компанії "Спецбудмеханізація", ОСОБА_4 про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що згідно наказу №3 від 01 квітня 2002 року він обіймав посаду заступника директора по механізації ТОВ будівельної компанії "Спецбудмеханізація". 15 червня 2007 року його було звільнено з роботи на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього. Вважав своє звільнення незаконним, просив поновити йому строк звернення до суду, як пропущений з поважних причин, поновити його на посаді заступника директора з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 березня 2009 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 строк звернення до суду, що пропущений ним з поважних причин. Поновлено ОСОБА_3 на попередній роботі на посаді заступника директора по механізації ТОВ будівельної компанії "Спецбудмеханізація" та стягнуто на його користь оплату за час вимушеного прогулу за рік у розмірі 24 000 грн.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2009 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 березня 2009 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивачем у порушення вимог ст. 233 КЗпП України пропущено передбачений законом строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на законі.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Тобто п очатком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.

Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу суд може поновити ці строки.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу №3 від 01 квітня 2002 року. ОСОБА_3 обіймав посаду заступника директора по механізації ТОВ будівельної компанії "Спецбудмеханізація". 15 червня 2007 року його було звільнено з роботи на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього. Про існування наказу від 15 червня.2007 позивачу стало відомо з листа Територіальної державної інспекції праці у Київській області від 21 січня.2009 року. Наказ про звільнення чи трудова книжка позивачу не вручалися. З наказом про звільнення позивач ознайомився лише в судовому засідання при розгляді справи.

Апеляційний суд зазначені обставини не перевірив, обмежившись лише посиланням на пропуск строку на звернення до суду з часу звільнення позивача.

Крім того, ТОВ будівельна компанія "Спецбудмеханізація", оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилалась на те, що позивач був обґрунтовано звільнений з займаної посади за порушення трудової дисципліни.

Проте апеляційний суд доводів апеляційної скарги не перевірив, не з'ясував чи на законних підставах був звільнений позивач, а скасувавши рішення суду першої інстанції, відмовив в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, не врахувавши при цьому, що, встановивши, що строк для звернення з позовом до суду пропущений без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав при доведеності позову. В інших випадках суд відмовляє в позові за його недоведеністю.

За таких порушень норм матеріального і процесуального права рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2009 року скасувати, а справу передати на новий апеляційний розгляд до того ж суду.