розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Статутного територіально-галузевого об’єднання Південна залізниця в особі локомотивного депо ст. Кременчук, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області про встановлення факту трудового каліцтва в зв’язку з нещасним випадком на виробництві та стягнення різниці по відшкодуванню шкоди,

У квітні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Статутного територіально-галузевого об’єднання Південна залізниця в особі локомотивного депо ст. Кременчук, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області (далі – відділення Фонду), посилаючись на те, що у 1979 році, працюючи машиністом тепловозу у вантажному русі локомотивного депо ст. Кременчук Південної залізниці, 7 жовтня 1979 року був направлений залізничною поліклінікою вузлової лікарні ст. Кременчук до ЦКПБ м. Харкова. Під час поїздки до м. Харкова 8 жовтня 1979 року на станції Головач сталася катастрофа пасажирського потягу № 132 сполучення Одеса – Харків, де ОСОБА_3 отримав травму.

За результатами розслідування нещасного випадку 9 жовтня 1979 року було складено акт форми БТ.

Висновком МСЕК від 23 серпня 1982 року ОСОБА_3 було визначено 60% втрати професійної працездатності та 30% професійної працездатності, встановлено третю групу інвалідності від трудового каліцтва, у зв’язку з чим наказом начальника локомотивного депо по станції Кременчук від 6 вересня 1982 року призначено виплату по відшкодуванню втраченого середнього заробітку в зв’язку з втратою професійної працездатності, які здійснювалися в період з 14 червня 1982 року до 13 червня 1983 року.

Висновком МСЕК від 28 грудня 1999 року ОСОБА_3 було встановлено 25% втрати професійної працездатності безстроково.

У липні 2001 року на вимогу відділення Фонду були передані по акту всі особові справи потерпілих від нещасних випадків, які були на обліку в локомотивному депо станції Кременчук. Справа позивача не була прийнята по акту прийому передачі та повернута в локомотивне депо з тих підстав, що нещасний випадок, який стався з позивачем, не пов'язаний з виробництвом.

Вважаючи неправомірними відмову відділення Фонду в прийнятті його справи та відмову локомотивного депо у складанні акту форми Н-1, позивач просив встановити факт трудового каліцтва у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, зобов'язати відділення виконавчої дирекції Фонду прийняти його особову справу та розглянути її з метою призначення страхового відшкодування, а також стягнути із Статутного територіально-галузевого об’єднання Південна залізниця в особі локомотивного депо ст. Кременчук заборгованість по сплачених платежах у зв'язку з підвищенням заробітної плати за період з липня 2002 року по час розгляду справи.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 8 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2009 року, позов задоволено. Встановлено факт трудового каліцтва в зв’язку з нещасним випадком на виробництві, який стався 8 жовтня 1979 року з ОСОБА_3 в результаті катастрофи поїзда сполученням Одеса-Харків по станції Головач. Зобов’язано відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області прийняти особову справу ОСОБА_3 та розглянути її для призначення виплат по загальнообов’язковому державному страхуванню. Стягнуто зі Статутного територіально-галузевого об’єднання Південна залізниця в особі локомотивного депо ст. Кременчук різницю виплат по каліцтву у зв’язку з підвищенням заробітної плати за період з липня 2002 року по теперішній час.

У касаційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, посилався на норми ст. 173 КзПП України та п. 1 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації, а також уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, вважаючи, що оскільки ОСОБА_3 слідував на консультацію до ЦПКБ м. Харкова за направленням, а не за власним бажанням, то слід вважати, що він виконував свої трудові обов’язки, і таке каліцтво являється трудовим.

Однак з такими висновками судів не можна погодитися, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального закону.

Судом встановлено, що у 1979 році, працюючи машиністом тепловозу у вантажному русі локомотивного депо ст. Кременчук Південної залізниці, позивач

7 жовтня 1979 року був направлений залізничною поліклінікою вузлової лікарні ст. Кременчук на консультацію до ЦКПБ м. Харкова з приводу його захворювання

8 жовтня 1979 року о 4 годині 30 хвилин біля станції Головач сталася катастрофа пасажирського потягу № 132 сполучення Одеса – Харків, в якому він слідував до м. Харкова. У результаті катастрофи потягу позивача було доставлено швидкою допомогою до центральної лікарні з діагнозом: закриті травми голови, забій ніг, переломи ребер, пошкодження губ та зубів. Після розслідування нещасного випадку 9 жовтня 1979 року адміністрацією був складений акт форми БТ.

Відповідно до "Положення про розслідування і обліку нещасних випадків на виробництві" затвердженого Постановою президії ВЦРПС від 20 травня 1966 року № 15, яке діяло на час травмування ОСОБА_3, розслідуванню у порядку передбаченому цим положенням підлягали нещасні випадки, що сталися: а) на території організації; б) за межами території організації при виконанні роботи по завданню адміністрації, а також працівниками під час прямування на роботу на транспортному засобі, наданому організацією.

Задовольняючи вимоги про встановлення факту нещасного випадку на виробництві, суд не встановив жодної з підстав, передбачених зазначеним Положенням, які могли б свідчити про те, що даний нещасний випадок пов'язаний з виробництвом.

Крім того, суд не врахував, що підставою для призначення Фондом страхового відшкодування є акт форми Н-1, а за результатами розслідування даного нещасного випадку був складений акт форми БТ, який є актом про нещасний випадок, не пов'язаний з виробництвом, і який не був оспорений і скасований в установленому порядку.

Отже, при ухваленні рішення та встановленні вищевказаних фактів, суд належним чином не перевірив доводів позивача та заперечень відповідачів, не з'ясував при виконанні яких саме обов’язків ОСОБА_3 отримав травму, чи були вони пов’язані з його роботою, та не встановив наявність вини підприємства, на якому він працював.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кременчуці Полтавської області задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 8 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.