Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Косенка В.Й.,

Луспеника Д.Д., Пшонки М.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі – ЗАТ "ОТП Банк") про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певну дію, визнання недійсним п. 1.8.4 кредитного договору та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2009 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 28 серпня 2006 року між ним і акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є ЗАТ "ОТП Банк", був укладений кредитний договір у розмірі 18 870 доларів США для придбання автомобіля на строк до 27 серпня 2012 року. Протягом останніх двох років він здійснював повернення кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат. Станом на 22 липня 2008 року сплатив на повернення кредиту 13 400 доларів США, замість належних до сплати 9 492,4 доларів США, у зв’язку із чим заборгованість за кредитом повинна складати 9 196 доларів США. Згідно з п. 1.8.4 кредитного договору кошти на повне або часткове дострокове виконання боргових зобов’язань списуються лише за письмовою заявою позичальника, яких він не подавав, тому відповідач не проводив коригування боргових зобов’язань у бік зменшення, унаслідок чого сума заборгованості за кредитом складає 13 104,02 доларів США, та нараховував йому проценти не на фактичну суму боргу, а згідно з графіком погашення боргу. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив: визнати протиправними дії відповідача в частині відсутності письмового роз’яснення умов кредитного договору перед його укладенням і визнати недійсним п. 1.8.4 кредитного договору; зобов’язати відповідача здійснити перерахування заборгованості за кредитним договором за період з жовтня 2006 року до 21 липня 2008 року на загальну суму 13 400 доларів США на день фактичного повернення кредиту та повернути йому надмірно сплачені проценти; визнати протиправними дії відповідача в частині стягнення 50 грн. за отримання довідки про стан заборгованості за кредитним договором, стягнути цю суму на його користь; стягнути з відповідача 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2009 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого правильно погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що умови кредитного договору щодо дострокового виконання боргових зобов’язань позичальником не суперечать п. 8 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та ст. 531 ЦК України, а пп. 1.8.4, 1.5.2.1 кредитного договору передбачають право позичальника здійснити дострокове виконання боргових зобов’язань і визначають механізм здійснення такого права. Зокрема, визначено, що для списання суми з банківського рахунку позичальника для дострокового виконання боргових зобов’язань він повинен надати відповідне письмове повідомлення (заяву), в якій зазначається сума та строки погашення боргу.

Разом із тим від ОСОБА_3 до банку не надходили повідомлення (заяви) про дострокове погашення боргових зобов’язань. У зв’язку із цим ЗАТ "ОТП Банк" не мав права списувати більшу суму ніж сума боргових зобов’язань, строк виконання яких настав, оскільки згідно з умовами договору про відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній і національній валюті для фізичних осіб банк зобов’язується забезпечувати збереження коштів клієнта на його рахунку, а за користування такими грошовими коштами банк повинен сплачувати проценти відповідно до положень ст. 1070 ЦК України.

Під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими та правильність висновків суду не спростовують, тому колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.