Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "реал, - Гіпермаркет Україна", третя особа – Грот Ульф, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2010 року,

У березні 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом, в якому зазначала, що з 1 травня 2007 року працювала в ТОВ "реал, - Гіпермаркет Україна" на посаді фахівця з методів розширення ринку збуту. 1 жовтня 2008 року вона була переведена до відділу маркетингу зі збереженням посади та заробітної плати. Наказом від 3 лютого 2009 року № 13/09к її було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату працівників. Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_6 просила поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати 10 тис. грн. моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 вересня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Поновлено її на роботі в ТОВ "реал, - Гіпермаркет Україна" на посаді фахівця з методів розширення ринку збуту відділу маркетингу з 3 лютого 2009 року. Стягнуто з ТОВ "реал, - Гіпермаркет Україна" на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 47 707 грн. 60 коп.; 51 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в дохід держави. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2010 року рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення та частково задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідачем при звільненні ОСОБА_6 не був повністю дотриманий його порядок, зокрема: не запропоновано переведення на іншу роботу, не надано список наявних вакантних місць на підприємстві, що не дало їй змоги самостійно прийняти чи відмовитись від запропонованої посади.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що недоведеність факту ознайомлення ОСОБА_6 зі списком наявних у відповідача вакантних місць не свідчить про порушення ТОВ "реал, - Гіпермаркет Україна" її трудових прав, оскільки таких посад, які б відповідали освітньо-кваліфікаційному та професійному рівню позивачки, не було; крім того, жодне з наявних вакантних місць її не влаштовувало.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що в період звільнення ОСОБА_6 на підприємстві були наявні вільні вакансії (а.с. 150-151, 178), однак вільні посади їй не пропонувались. Разом з тим список вакансій, з яким позивачку мали намір ознайомити, знаходився в особовій справі іншого працівника, що підтвердив фахівець з трудових відносин (а.с. 180).

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний у випадку скорочення чисельності або штату працівників. Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (зі змінами) роз’яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу. При цьому мається на увазі, що роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України.

Т аким чином, в апеляційного суду не було підстав зазначати, що недоведеність факту ознайомлення позивачки зі списком наявних у відповідача вакантних місць не свідчить про порушення ТОВ "реал, - Гіпермаркет Україна" її трудових прав, оскільки такі вакантні посади були, їй не були запропоновані й від них позивачка не відмовлялась.

Отже, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2010 року скасувати, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 вересня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.