Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про присудження грошової компенсації вартості частки у майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 березня 2010 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про присудження грошової компенсації вартості її частки у майні, що є об’єктом їх з відповідачем права спільної сумісної власності. Позивачка зазначала, що в період перебування з відповідачем у зареєстрованому шлюбі ними було придбано автомобіль "Ford Mondeo", кам’яний гараж з підвалом та земельну ділянку. У серпні 2009 року її шлюб з відповідачем розірвано. Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу вони з відповідачем про порядок поділу спільного майна не домовилися, а воно є неподільними речами, позивачка просила присудити спірне майно відповідачу зі стягненням з нього на її користь грошової компенсації за належну їй частку в цьому майні у розмірі 742 500 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 березня 2010 року, позов задоволено. Присуджено ОСОБА_7 автомобіль "Ford Mondeo", 2006 року випуску, вартістю 135 000 грн.; гараж кам’яний НОМЕР_1 в гаражному кооперативі "Зірка" по вул. Армійській, 15-А в м. Одесі, вартістю 150 000 грн.; земельну ділянку площею 0,156 га по АДРЕСА_1, вартістю 1 200 000 грн., а всього майна на суму 1 485 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 половину вартості вказаного майна в сумі 742 500 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про присудження відповідачу автомобіля, гаража та земельної ділянки зі стягненням з нього на користь позивачки грошової компенсації вартості її частки в зазначеному майні суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що це майно є об’єктом права спільної сумісної власності сторін як колишнього подружжя, а поділити його між ними в натурі неможливо, оскільки воно є неподільними речами.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном вважається як окрема річ, так і сукупність речей.

Ст. 71 СК України встановлено, що майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Судом установлено, що сторони з березня 1986 року до серпня 2009 року перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого за відплатними договорами в 2002 року придбали кам’яний гараж НОМЕР_1 з підвальним приміщенням в гаражному кооперативі "Зірка" по вул. Армійській, 15-А в м. Одесі, в 2004 році - земельну ділянку площею 0,156 га по АДРЕСА_1, та в 2006 році автомобіль "Ford Mondeo".

Отже, майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності сторін і підлягає поділу між ними в натурі є три речі: земельна ділянка, гараж та автомобіль.

Суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув та не з’ясував чи є можливим поділ зазначеного майна між сторонами в натурі з виділенням кожному із них окремих речей.

Також судом установлено, що спірна земельна ділянка площею 0,156 га призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). У зв’язку з цим суду слід було з’ясувати чи є можливим її поділ між сторонами в натурі та чи не буде порушено при цьому мінімальної передбаченої законодавством площі присадибної ділянки.

На порушення норм процесуального права (ст. 212 ЦПК України) суд свого висновку про те, що земельна ділянка є неподільною річчю не мотивував, доказів на підставі яких він дійшов такого висновку, в рішенні не зазначив.

Крім того, судом не взято до уваги положення ч. 1 ст. 114 ЦПК України, відповідно до якого позови, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини, а згідно з матеріалами справи основна частина спірного нерухомого майна - земельна ділянка, знаходиться поза межами територіальної юрисдикції Приморського районного суду м. Одеси, який вирішив спір.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначені порушення були допущені судом першої інстанції і не були усунені апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції за місцезнаходженням основної частини спірного нерухомого майна - земельної ділянки.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 березня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.