Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, Першої Вінницької державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визначення часток у праві спільної часткової власності, визнання права власності на спадкове майно та поділ його в натурі й за позовом ОСОБА_9 у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_10, до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на майно, поділ спадкового майна в натурі за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 11 грудня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 19 лютого 2008 року,

У квітні 2006 року позивачі звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер їхній син – ОСОБА_11 Після його смерті відкралася спадщина, яка, крім іншого спадкового майна, складається: з будівлі складу літ."Б" площею 55.6 кв.м., будівлі складу літ "В" площею 109,6 кв.м. ? частини огорожі №1-4. Зазначене майно розташоване на АДРЕСА_1.

Заповіту ОСОБА_11 не залишив. Спадкоємцями першої черги після його смерті є: батьки померлого: ОСОБА_6, ОСОБА_7; діти померлого: ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_8

2 жовтня 2001 року Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_13 та ОСОБА_10 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/5 частину спадкового майна кожному. 3/5 частини спадкового майна залишилися неоформленими ( а.с. 9 Т.1).

19 березня 2002 року ОСОБА_14 подала до нотаріальної контори заяву про відмову її довірителя, ОСОБА_12, від спадщини.

З урахуванням відмови ОСОБА_12 від спадщини 13 серпня 2003 року Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_8 та ОСОБА_10 видано свідоцтво про права на спадщину за законом із перерозподілом його частки.

При видачі свідоцтв нотаріус допустив помилку у визначенні розміру часток: замість 1/20 частки кожному зазначив, що відповідачі є спадкоємцями майна померлого в розмірі 1/12 частини кожний ( а.с. 59 т.1).

Унаслідок цієї помилки було штучно збільшено частки відповідачів ОСОБА_13 та ОСОБА_10 у праві власності на спадкове майно, а частки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зменшено.

На думку позивачів, після відмови ОСОБА_12 від спадщини вони мають право на ? частку спадкового майна, тобто на обох припадає ? частка всієї спадкової маси.

Позивачі не зверталися до нотаріальної контори за видачею свідоцтв про право на спадщину, оскільки є особами похилого віку, пенсіонерами, ОСОБА_7 є інвалідом першої групи.

На даний час позивачі не мають правовстановлюючих документів на належну кожному з них частку спадкового майна, а також можливості розпорядитися своїм майном, тому що невідомо, які приміщення їм належать.

Крім того, до спадкової маси після смерті сина належать також магазин літ. "А" і ? огорожі, що по АДРЕСА_1 з прибудовами.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 13 вересня 2003 року; визначити розмір належних кожному з них часток у праві спільної часткової власності на АДРЕСА_1 в м. Вінниці; визнати за ними право власності в порядку спадкування на виділені в натурі частки АДРЕСА_1 в м. Вінниці; визнати за ними право власності на ? частину спадкового майна, поділивши його в натурі (а.с. 91-92 т.1, ас. 92 т.2)

У липні 2006 року ОСОБА_9 у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_10, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на майно, поділ його в натурі, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько її двох дітей –ОСОБА_11

Після його смерті відкрилася спадщина на два складські приміщення, що знаходяться на АДРЕСА_1, які належали спадкодавцю згідно із договором купівлі-продажу від 14 червня 2000 року.

Із зазначеними приміщеннями межував магазин із прибудовами літ "А", що належить їй на праві приватної власності.

Разом із ОСОБА_11 вона орендувала земельну ділянку, на якій розташовані складські приміщення.

Після смерті ОСОБА_11 вона вимушена була провести будівельні роботи у складах, сплачувати орендну плату за земельну ділянку, побоюючись розірвання договору оренди.

27 лютого 2004 року її дочка, ОСОБА_13, подарувала їй свою частку спадкового майна.

Незважаючи на те, що син ОСОБА_11 від першого шлюбу, ОСОБА_12, відмовився від отримання спадщини на користь її дітей, за що вона сплатила йому вартість частки, вона не заперечує проти поділу належної йому частки між усіма спадкоємцями та визнання за батьками спадкодавця права власності на належні їм частки спадкового майна, але заперечує проти їх поділу в натурі.

На думку ОСОБА_9, оскільки складські приміщення в їх теперішньому стані збудовані нею за рахунок її власних коштів та праці, право власності на ці приміщення належить їй. Тому вона погоджується сплатити відповідачам вартість їхніх часток у спадковому майні, що існувала на час відкриття спадщини.

З часу відкриття спадщини – ІНФОРМАЦІЯ_1 року – усі зобов’язання щодо збереження та утримання спадкового майна, відповідальність перед третіми особами та кредиторами спадкодавця несла вона.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила виділити їй та її сину в натурі нежитлові приміщення, що розташовані на АДРЕСА_1, стягнувши з неї на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 грошову компенсацію в розмірі 40 300 гривень ( а.с. 155-157 т.1, 12-13 т.2).

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 11 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19 лютого 2008 року, позови задоволено частково. Визначено, що частка ОСОБА_6 у спадковому майні після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, становила 1/4; визначено, що частка ОСОБА_7 у спадковому майні після смерті сина – ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, становила ?; визначено, що частки ОСОБА_8 і ОСОБА_10 у спадковому майні після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, становили по ? кожному; стягнуто з ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у рівних частках на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_6 як компенсацію вартості їхніх часток у спадковому майні після смерті сина – ОСОБА_11, яке складалося з будівель складу літ. "Б" площею 55, 6 кв.м. і складу літ. "В", площею 109, 6 кв.м., ? огорожі, що розташовані на АДРЕСА_1; 35 626 гривень 10 копійок з урахуванням погашення кредиторської заборгованості в розмірі, який відповідає частці спадкоємців: ОСОБА_6, ОСОБА_7 на суму 21 742 гривні 05 копійок; право власності на ? частку спадкового майна ОСОБА_7 і на ? частку спадкового майна ОСОБА_6 у спадковому майні після смерті сина, ОСОБА_11, визнано за ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у рівних частках. Указане майно становить 3/8 частки будівель складу літ. "Б" площею 55,6 кв.м. і складу літ. "В" площею 109, 6 кв.м., ? огорожі, що розташовані на АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять скасувати оскаржувані рішення і вирішити спір по суті, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення обох позовів, суд першої інстанції виходив із того, що після смерті ОСОБА_11 частки кожного спадкоємця: ОСОБА_15, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_16 – є рівними і повинні складати по ?; нерухоме майно – приміщення магазину літ "А", що на АДРЕСА_1 в м. Вінниці, до спадкової маси не входить, оскільки згідно з договором купівлі-продажу його власником є ОСОБА_9; ОСОБА_9 погасила борги покійного ОСОБА_7 перед кредиторами: СПД ОСОБА_17 і виробничою фірмою "Панда", а тому відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як спадкоємці повинні нести обов’язок перед кредиторами покійного ОСОБА_11 щодо задоволення їхніх вимог у розмірі, який відповідає їхній частці спадщини – ?.

Погоджуючись із таким висновком, апеляційний суд виходив із того, що заборгованість покійного ОСОБА_11, яку було погашено ОСОБА_9 шляхом внесення готівки, підтверджується наявними у справі письмовими доказами.

Однак з такими висновками суду не можна погодитися з таких підстав.

Судом установлено, що згідно з довідкою виробничої фірми "Панда" від 14 листопада 2006 року № 647 кредиторська заборгованість спадкодавця ПП ОСОБА_7 перед цією фірмою станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року становила 21 541 гривню 08 копійок. Заборгованість було погашено ОСОБА_9 шляхом внесення готівки до каси виробничої фірми "Панда"(а.с. 25 т.2).

Відповідно до виданої довідки СПД ОСОБА_18 на момент смерті спадкодавця ОСОБА_11 борг за відпущений товар перед підприємством становив 9 860 гривень, який 3 лютого 2005 року було погашено ОСОБА_9 (а.с. 24 т.2).

З матеріалів справи вбачається, що в довідці приватного малого підприємства виробничої фірми "Панда" від 14 листопада 2006 року № 673 зазначається про кредиторську заборгованість приватного підприємця ОСОБА_7 перед цією фірмою та її погашення шляхом внесення готівки до каси ОСОБА_9, яка діяла від імені кредитора за довіреністю від 5 січня 2001 року.

У порушення вимог ст. 60 ЦПК України суд належним чином не встановив особу боржника, не перевірив належність боргу спадкодавцю ОСОБА_11 та не дав належної правової оцінки вказаній довідці та іншим зібраним доказам.

Суд також до кредитної заборгованості, на яку зменшену суму компенсації вартості частки спадщини ОСОБА_6 та ОСОБА_7, відніс орендну плату в сумі 6 042 гривні 05 копійок.

З договору оренди, укладеного між Вінницькою міською радою (виконавчим комітетом Вінницької міської ради) і ОСОБА_9, яка діяла від свого імені та за довіреністю від імені ОСОБА_11, убачається, що останній укладено після смерті ОСОБА_11 – 6 березня 2001 року. Вирішуючи позовні вимоги, суди на зазначене уваги не звернули.

Відповідно до ст. 557 ЦК Української РСР кредитори спадкодавця вправі протягом шести місяців з дня відкриття спадщини пред’явити свої претензії спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. При відсутності зазначених осіб претензія може бути в той же строк пред’явлена в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини.

Претензії пред’являються незалежно від строку настання права вимоги.

Недодержання правил, передбачених цією статтею, тягне за собою втрату кредиторами належних їм прав на вимоги.

Претензії до спадкоємців покійного ОСОБА_11: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – кредитори не пред’являли, а ОСОБА_9 погасила борги спадкодавця ОСОБА_11 з власної ініціативи. Дійшовши висновку про те, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 повинні нести перед кредиторами покійного сина, ОСОБА_7, обов’язки щодо задоволення їхніх вимог, суди першої та апеляційної інстанцій зазначених вимог закону не врахували.

З огляду на викладене судові рішення не можна вважати законними та обгрунтованими, вони підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 11 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.