Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду

України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" про розірвання договору оренди земельної ділянки, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що 31 липня 2007 року вона уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) "Айова" договір оренди земельної ділянки площею 3,5932 га строком на 9 років. Орендна плата встановлювалась у розмірі 1,5 % грошової оцінки земельної ділянки.

Оскільки ТОВ "Айова" за останні два роки порушувало умови договору, не доплачувало орендну плату, встановлювало завищену ціну на зерно, яке видавало, як орендну плату, погіршило стан земельної ділянки внаслідок недотримання сівозмін, відмовилося від перегляду ставки орендної плати на підставі Указу Президента України від 19 серпня 2008 року, розпоряджень Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 270 (270-2002-р) та Черкаської обласної державної адміністрації "Про підвищення орендної плати за землі сільськогосподарського призначення", а також не виконувало пп. 9, 10, 13, 17, 34, 36 укладеного між ними договору оренди, ОСОБА_6, уточнивши позовні вимоги, просила суд розірвати цей договір і зобов’язати відповідача повернути їй земельну ділянку.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року, позов задоволено: договір оренди земельної ділянки, укладений 31 липня 2007 р. між ОСОБА_6 і ТОВ "Айова", розірвано; зобов'язано відповідача повернути ОСОБА_6 належну їй земельну ділянку та вирішено питання про судові витрати.

В обґрунтування касаційної скарги ТОВ "Айова" посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що орендарем істотно порушуються умови договору оренди, а також відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладені договору, оскільки ТОВ "Айова" не виконує рекомендацій уряду та Указу Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (725/2008) щодо розміру орендної плати, згідно з якими розмір орендної плати повинен становити не менше 3 % від вартості земельної ділянки.

Однак повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи суди виходили з того, що ОСОБА_6 є власницею земельної ділянки площею 3,5932 га, що розташована на території Рогівської сільської ради Уманського району Черкаської області.

31 липня 2007 року між ОСОБА_6 і ТОВ "Айова" було укладено договір оренди цієї земельної ділянки строком на 9 років. Орендна плата передбачена в розмірі 1,5 % від вартості земельної ділянки, що становить 543 грн. 98 коп. За умовами договору його зміна чи розірвання здійснюється за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України 2 лютого 2002 року "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (92/2002) (у редакції Указу Президента України від 19 серпня 2008 року № 725"Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (725/2008) ) визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Виходячи з аналізу ст. 13 Закону України "Про оренду землі" та п. 1 Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92 (92/2002) (у редакції Указу від 19 серпня 2008 року № 725 (725/2008) ) останній має рекомендаційний характер і може бути підставою для зміни умов договору оренди, за яким сторони досягли домовленості під час його укладення, чи для його розірвання за згодою сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК України) або за правилами, передбаченими ст. 652 ЦК України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 270 " Про організаційні заходи щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 2 лютого 2002 р. № 92 " (270-2002-р) відповідним державним органам, зокрема, обласним державним адміністраціям запропоновано забезпечити проведення загальних зборів у кожному сільськогосподарському підприємстві співвласників землі - орендодавців та орендарів з питань підвищення розміру орендної плати і внесення у договори оренди відповідних змін щодо диференціації цієї плати з урахуванням особистої участі орендодавців у використанні наданих в оренду земельних ділянок і земельних часток (паїв) для забезпечення встановлення орендної плати у розмірі не менш як 3 відсотки величини нормативної грошової оцінки орендованих земельних ділянок і земельних часток (паїв).

Проте під час вирішення справи місцевий суд на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що у ТОВ "Айова" на підставі цих нормативних актів виник обов’язок внести зміни до договору оренди та збільшити розмір орендної плати до 3 % величини нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки.

Крім того відповідно до положень ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Під час вирішення справи місцевий суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України на ці положення закону уваги не звернув, не повністю визначився з характером спірних правовідносин і не вирішив питання, чи настали одночасно в даному випадку передбачені законом умови, за яких договір оренди може бути розірваний в зв’язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Згідно з вимогами ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Дійшовши висновку, що ТОВ "Айова" допустило істотне порушення умов договору, суди виходили з того, що відповідач порушив пп. 10, 13, 15-17, 33, 34 укладеного договору оренди, а саме: не провів індексацію розміру орендної плати, не вирощує на орендованій землі сільськогосподарську продукцію, порушує сівозміни та умови збереження родючості землі, не застрахував земельну ділянку.

Однак при цьому суди не вирішили питання, чи носять ці порушення умов договору характер істотних із урахуванням інших умов договору, зокрема, п. 14, яким передбачено наслідки невнесення повної суми орендної плати у строки, визначені договором; п. 21, за яким орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов’язаних зі зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами або судом; п. 33, за яким об’єкт оренди не підлягає страхуванню на весь період дії договору (а.с. 4).

Апеляційний суд, переглядаючи справу, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на вказані норми закону та вищенаведені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідача.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 вересня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.