Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Одеський домобудівельний комбінат" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_8, про визнання недійсними договорів інвестування й купівлі-продажу та визнання права власності на нежиле приміщення; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до відкритого акціонерного товариства "Одеський домобудівельний комбінат", ОСОБА_6 про визнання добросовісним набувачем і за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Одеський домобудівельний комбінат", третя особа – ОСОБА_8, про визнання договору інвестування дійсним і визнання права власності на нежилі приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 січня 2010 року,

У січні 2005 року ОСОБА_6 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до дочірнього підприємства "Зефір" (далі – ДП "Зефір") про визнання договору інвестування дійсним і визнання права власності на нежилі приміщення, зазначаючи, що 22 серпня 2003 року між ним і ДП "Зефір" було укладено договір про співпрацю з інвестування будівництва жилих будинків, за умовами якого він інвестував будівництво будинку в розмірі 12 тис. доларів США, а ДП "Зефір" зобов’язалось після введення будинку в експлуатацію передати йому у власність громадсько-розважальний центр, що знаходиться на АДРЕСА_1, яким він почав користуватись, зробивши капітальний ремонт. Пізніше йому стало відомо, що ДП "Зефір" відкритого акціонерного товариства "Одеський домобудівельний комбінат" (далі – ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат") ліквідується, у зв’язку із чим він позбавляється можливості отримати правовстановлюючі документи на спірне приміщення.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просив визнати дійсним указаний договір про співпрацю з інвестування будівництва жилих будинків і визнати за ним право власності на громадсько-розважальний центр, що знаходиться на АДРЕСА_1.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 січня 2005 року позов задоволено. Визнано дійсним договір про співпрацю з інвестування будівництва жилих будинків, укладений 22 серпня 2003 року між ДП "Зефір" та ОСОБА_6 Визнано за останнім право власності на нежилі приміщення громадсько-розважального центру площею 252,68 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2.

15 лютого 2008 року ОСОБА_6 продав спірне приміщення ОСОБА_7

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 5 березня 2008 року за заявою ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" рішення цього суду від 25 січня 2005 року скасовано, справу направлено за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси.

У березні 2008 року ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" звернулось із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів інвестування й купівлі-продажу та визнання права власності на нежиле приміщення, в якому просило визнати недійсними зазначений договір про співпрацю з інвестування будівництва жилих будинків від 22 серпня 2003 року та договір купівлі-продажу спірного нежилого приміщення, укладений 15 лютого 2008 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, а також визнати за ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" право власності на це приміщення. В обґрунтування позовних вимог товариство посилалось на те, що ДП "Зефір" не могло укладати договір інвестування із ОСОБА_6, оскільки ніколи не мало ліцензії на проведення будівельних робіт і ніякого будинку не будувало. Спірне приміщення було передано до статутного фонду ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" і ДП "Зефір" не мало права його відчужувати, а відповідно і ОСОБА_6, який став власником цих приміщень на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 січня 2005 року, не мав права їх відчужувати ОСОБА_7

У жовтні 2008 року ОСОБА_7 звернувся із зустрічним позовом до ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат", ОСОБА_6 про визнання добросовісним набувачем і визнання за ним права власності на спірне приміщення.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2008 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_7 залишено без розгляду.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2008 року позовну заяву ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2008 року позов ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" задоволено частково. Визнано недійсним договір про співпрацю з інвестування будівництва жилих будинків, укладений 22 серпня 2003 року між ДП "Зефір" та ОСОБА_6, у частині передання останньому у власність громадсько-розважального центру, що знаходиться на АДРЕСА_2. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_2, укладений 15 лютого 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Визнано за ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" право власності на спірне приміщення.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 8 січня 2009 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 8 грудня 2008 року скасовано у зв’язку з нововиявленими обставинами.

У липні 2009 року ОСОБА_7 звернувся із зустрічним позовом до ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат", ОСОБА_6 про визнання добросовісним набувачем і визнання за ним права власності на спірне приміщення.

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат", третя особа – ОСОБА_8, про визнання договору інвестування дійсним і визнання права власності на нежилі приміщення.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 4 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 січня 2010 року, позов ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" задоволено. Визнано недійсним договір про співпрацю з інвестування будівництва жилих будинків, укладений 22 серпня 2003 року між ДП "Зефір" та ОСОБА_6, у частині передання останньому у власність громадсько-розважального центру, що знаходиться на АДРЕСА_2. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_2, укладений 15 лютого 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Повернуто спірне приміщення у власність ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" та скасовано державну реєстрацію нерухомого майна на ім’я ОСОБА_7 У задоволенні позовів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" та відмовляючи в задоволенні позовів ОСОБА_6 і ОСОБА_7, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ДП "Зефір" не мало права відчужувати спірне приміщення ОСОБА_6 без дозволу власника приміщення – ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат", а ОСОБА_6, не ставши його власником, не мав права відчужувати це приміщення ОСОБА_7, який відповідно не може визнаватись добросовісним набувачем і власником нежилого приміщення за вказаною адресою.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Визнаючи недійсними договір про співпрацю з інвестування будівництва жилих будинків у частині відчуження спірного приміщення та договір купівлі-продажу, суд не звернув уваги на те, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, та на те, що згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним правочину, стороною в якому вона не є, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого ч. 2 ст. 216 ЦК України, незалежно від того, чи відповідає спірний правочин закону, оскільки результатом задоволення такого позову є застосування судом наслідків недійсності правочину, які стосуються сторін правочину й не поширюються на права ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат", яке вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною правочину.

ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" не є стороною зазначених договорів, тому витребувати майно від добросовісного набувача може лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Крім того, судом установлено, що засновником ДП "Зефір" є ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат".

Згідно із п. 2.2 статуту ДП "Зефір" засновник за своїм розсудом передає в користування дочірньому підприємству належні йому основні фонди й оборотні кошти для здійснення статутної діяльності, відчуження яких може здійснюватися тільки за рішенням ВАТ "ОДБК".

У п. 7.3 статуту ДП "Зефір" визначено, що дочірнє підприємство має право продавати, передавати безоплатно, здавати в оренду майно, що знаходиться в його користуванні за рішенням засновника, організаціям і громадянам.

Згідно з заявою голови правління ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" ОСОБА_9 товариству відомо про продаж ОСОБА_8 ОСОБА_6 частини будинку АДРЕСА_3 за адресою: АДРЕСА_2, приблизною площею 252 кв. м згідно з договором інвестування від 22 серпня 2003 року № 33. Також ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат" відмовляється від переважного права купівлі в ДП "Зефір" цього нерухомого майна.

22 серпня 2003 року між ДП "Зефір" і ОСОБА_6 було укладено договір про співпрацю з інвестування будівництва жилих будинків, за умовами якого останній інвестував будівництво будинку АДРЕСА_4 в розмірі 12 тис. доларів США, а ДП "Зефір" зобов’язалось після введення жилого будинку в експлуатацію передати ОСОБА_6 у власність громадсько-розважальний центр, що знаходиться на АДРЕСА_1.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 січня 2005 року за ОСОБА_6 визнано за право власності на нежилі приміщення громадсько-розважального центру площею 252,68 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2.

15 лютого 2008 року ОСОБА_6 продав спірне приміщення ОСОБА_7

Однак суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України зазначених обставин справи та положень закону не врахував; не дав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам; не звернув достатньої уваги на вказану заяву голови правління ВАТ "Одеський домобудівельний комбінат"; не з’ясував належним чином питання, якого саме рішення власника достатньо для відчуження спірного нерухомого майна, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, що це майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин, з урахуванням взаємопов’язаності позовних вимог, визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 4 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.