розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Чернівецькій області, служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини без згоди батька за кордон за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 3 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2009 року,

У червні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 2 вересня 2000 року до 26 травня 2009 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Від шлюбу мають доньку – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. У дитини встановлено діагноз: аденоїди І-ІІ ступеня, рецидивуючий бронхіт, ДН І і потребує постійного оздоровлення. Відповідач відмовляється надавати згоду на виїзд дитини на відпочинок і лікування за межі України.

У зв’язку із цим позивачка просила надати дозвіл на тимчасові й неодноразові виїзди її доньки, ОСОБА_3, 2003 року народження, за межі України до країн СНД, Сполучених Штатів Америки, країн Шенгенської зони та Азіатського регіону на відпочинок і лікування до досягнення нею повноліття без згоди батька – ОСОБА_2

При розгляді справи ОСОБА_1 уточнила вимоги, зазначивши, що країною виїзду є Ізраїль.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 3 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2009 року, уточнені вимоги задоволено. Надано дозвіл на тимчасові і неодноразові виїзди на відпочинок та лікування до Ізраїлю неповнолітній ОСОБА_3, 2003 року народження, яка буде слідувати з матір’ю, ОСОБА_1, до досягнення нею повноліття без згоди батька, ОСОБА_2

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушується питання про скасування ухвалених у справі судових рішень із підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить відхилити скаргу, посилаючись на її необґрунтованість. Ухвалені у справі рішення вважає такими, що враховують інтереси дитини та її інтереси, оскільки в силу розірвання шлюбу сторін і погіршення стосунків між ними вона буде змушена постійно принижуватися та просити відповідача надати дозвіл на виїзд дитини чи очікувати його повернення з можливого відрядження для отримання такого дозволу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням цих норм та ст. 315 ЦПК України.

Статтею 313 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно зі ст. 4 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XІІ "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України" (57-95-п) виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду.

Задовольняючи позов, суд вважав за необхідне надати дозвіл на тимчасові й неодноразові виїзди на відпочинок та покращеного лікування у санаторно-курортних умовах до Ізраїлю неповнолітній ОСОБА_3 разом із матір’ю, ОСОБА_1, до досягнення дитиною повноліття без згоди батька, вважаючи, що отримання такого дозволу буде діяти в інтересах дитини, сприяти її оздоровленню, розвитку й вихованню.

Оскаржуючи це рішення в апеляційному порядку, ОСОБА_2 посилався на те, що суд першої інстанції не зважив на недоведеність його відмови позивачці у виїзді дитини до пред’явлення позову, необхідності та можливості оздоровлення дитини в умовах клімату країни Ізраїль та що це буде діяти в інтересах дитини, сприяти її оздоровленню в певних санаторно-курортних умовах.

Апеляційний суд не зробив належного дослідження цих доводів апеляційної скарги, а саме: доводів про відсутність доказів заперечень відповідача в досудовий період на виїзд дитини; письмових доказів (а.с. 20, 26) про надання письмової згоди на виїзд з 1 липня до 1 вересня 2008 року та з 1 січня до 1 березня 2009 року; доказів (а.с. 9, 16) про те, що після цих поїздок здоров’я дитини не покращилося й вона потребує лікування; відсутності посилань у рішенні на докази необхідності та можливості покращеного санаторно-курортного лікування в Ізраїлі.

Більш того, апеляційний суд, залишивши рішення районного суду без змін, дійшов протилежного висновку щодо визначеного цим судом покращеного санаторно-курортного лікування та вказав, що таке оздоровлення проводитиметься не в санаторії чи пансіонаті, а в домашніх умовах.

Яким чином такий висновок підтверджує необхідність неодноразових виїздів для покращеного лікування, визначеного судом першої інстанції, апеляційний суд не вказав.

Не визначився апеляційний суд і з правовою підставою для надання за рішенням суду дозволу на неодноразові виїзди дитини без згоди батька до досягнення нею повноліття, крім визначеної ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" можливості ухвалення судом рішення на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, та без урахування вимог ст. 141 Сімейного кодексу України (далі – СК України), яка визначає рівність прав і обов’язків батьків відносно дитини.

Викладене свідчить про те, що допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ч. 3 ст. 335, ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.