Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Прокопчука Ю.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Південного оперативного командування Міністерства оборони України, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про зобов’язання надати квартиру за касаційною скаргою Південного оперативного командування Міністерства оборони України на рішення апеляційного суду Одеської області від 1 липня 2009 року,

У вересні 2001 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом та просив визнати дійсним контракт №2/3102-2 від 23 серпня 1996 року про часткове інвестування будівництва квартири АДРЕСА_1, визнати його таким, що виконав свої договірні зобов’язання за цим контрактом, покласти виконання зобов’язання за вказаним контрактом на Південне оперативне командування Міністерства оборони України, яке зобов’язати виділити йому окрему квартиру, рівнозначну тій, яка була передбачена умовами цього контракту, і видати йому документи на право власності на таку квартиру, посилаючись на те, що відповідно до зазначеного контракту, який був укладений між ним та асоціацією "Регіоналзовнішінвест" (далі – Асоціація), Асоціація зобов’язувалася за його інвестиційні кошти побудувати й надати йому квартиру АДРЕСА_1. Зазначений будинок будувався Асоціацією разом із квартирно-експлуатаційним управлінням Південного оперативного командування Міністерства оборони України на підставі договору №2 від 27 серпня 1995 року про часткову участь у будівництві. Відповідно до ухвали Господарського суду Одеської області від 26 квітня 2002 року Асоціацію ліквідовано. Зобов’язання надати йому квартиру Асоціація не виконала. У зв’язку із цим ОСОБА_3 просив покласти виконання зазначеного зобов’язання на Південне оперативне командування Міністерства оборони України, оскільки будівництво будинку відбувалося спільно за участю Асоціації та цього командування.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 березня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 1 липня 2009 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Контракт від 23 серпня 1996 року № 2\3102 визнано дійсним та визнано його виконаним з боку ОСОБА_3; виконання зобов’язань за зазначеним контрактом, замість ліквідованої Асоціації, покладено на Південне оперативне командування Міністерства оборони України.

Зобов’язано Південне оперативне командування Міністерства оборони України виділити ОСОБА_3 рівнозначну за умовами контракту від 23 серпня 1996 року № 2\3102 окрему трикімнатну квартиру загальною площею не менше 80 кв. м.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Південне оперативне командування Міністерства оборони України ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про зобов’язання Південного оперативного командування Міністерства оборони України замість ліквідованої Асоціації виділити ОСОБА_3 окрему трикімнатну квартиру загальною площею не менше 80 кв. м., апеляційний суд виходив із того, що отримані від ОСОБА_3 кошти Асоціація перерахувала комунально-експлуатаційному управлінню Південного оперативного командування Міністерства оборони України на придбання будівельних матеріалів.

Проте при цьому суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

За наслідками розгляду справи апеляційний суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу, які повинні відповідати вимогам ст. ст. 213, 214, 315, 316 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними в абз. 2, 4 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК Уквраїни, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого — суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 19 постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , у разі ухвалення нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд на наведене уваги не звернув і не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам; не вмотивував і не обґрунтував своїх висновків.

Крім того, апеляційний суд, указуючи на те, що підтвердженням договірних відносин між Асоціацією та квартирно-експлуатаційним управлінням Одеського ВО є додаткова угода до договору № 2 від 27 серпня 1995 року про часткову участь між указаними вище юридичними особами в будівництві будинку по вул. Малиновського в м. Одесі, про взаєморозрахунки і часткове будівництво об’єкта № 3102\2, яка ними підписана та затверджена 9 серпня 1996 року начальником розквартирування будівництва Одеського ВО і яка стала підставою для укладення контракту з ОСОБА_3; не дав оцінки п. 5.1 указаного договору та п. 5-4 цієї угоди, якими передбачена заборона без письмової згоди іншої сторони уступати чи передавати в любій формі третім особам, за винятком їх законних правонаступників, свої права та обов’язки, які з них випливають.

За таких обставин рішення апеляційного суду без змін залишатися не може й підлягає скасуванню, а справа – направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Південного оперативного командування Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 1 липня 2009 року скасувати, справу передати до апеляційного суду на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.