розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до приватного підприємства "Колос Чигиринщини", треті особи: Чигиринська районна державна адміністрація, Топилівська сільська рада, Чигиринський відділ Черкаської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" – про розірвання договорів оренди земельних ділянок, за касаційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 3 березня 2010 року,

У грудні 2008 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вони є власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що розташовані на території Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області. У 2006-2007 роках ними з відповідачем укладені договори оренди належних їм земельних ділянок для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. Вказували, що відповідач у порушення п. 15 договорів оренди протягом тривалого часу не використовує за призначенням земельні ділянки, що погіршує їх корисні властивості. Крім того, за умовами договорів оренди орендна плата складає 1,5 % вартості земельної ділянки, яка підлягає перегляду. В порушення умов договору та п. 1 Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92/2002 (92/2002) "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних часток (паїв)" відповідач не збільшив орендну плату до 3 % вартості земельної ділянки. Посилаючись на зазначені обставини, просили розірвати договори оренди земельних ділянок.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 3 березня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданих до Верховного Суду України касаційних скаргах ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 й ОСОБА_6 є власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що розташовані на території Топилівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області.

21 серпня 2006 року, 25 серпня 2006 року, 14 жовтня 2006 року, 5 лютого 2007 року сторонами укладені договори оренди земельних ділянок для вирощування товарної сільськогосподарської продукції строком на 10 років з орендною платою в розмірі 1, 5 % від вартості земельних ділянок.

Пунктом 13 кожного із цих договорів передбачена зміна розміру орендної плати один раз на 2 роки в разі підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 30 зазначених договорів орендар зобов’язаний дотримуватися режиму природоохоронного використання земель.

Дія договору припиняється за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов’язків, передбачених договором (п. 35 договорів оренди).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для розірвання договорів оренди, укладених сторонами, оскільки позивачі не звертались до відповідача з вимогою про підвищення розміру орендної плати та усунення відповідачем порушень щодо використання земельних ділянок за призначенням.

Однак з висновком судів попередніх інстанцій не можна погодитись з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Так, дійшовши висновку про відсутність підстав для зміни розміру орендної плати за землю, суди в порушення ст. ст. 10, 212, 214, 215 ЦПК України не дали оцінки тій обставині, що перегляд розміру орендної плати передбачений угодою сторін – п. 13 договорів оренди із зазначених в договорах підстав. Такими підставами вказані: значне підвищення цін і тарифів, інфляція та інші випадки передбачені законом. До таких випадків позивачі крім іншого віднесли факт внесення 19 серпня 2008 року змін до Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92/2002 (92/2002) "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних часток (паїв)", яким з метою посилення захисту права власності громадян на землю, створення сприятливих умов для ефективного господарювання на ній, формування сталого землекористування, удосконалення системи оцінки землі та платності землекористування запроваджена плата за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення у розмірі не менше 3 відсотків вартості земельної ділянки та поступове збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Оскільки сторонами у договорах передбачені строки та умови перегляду розміру орендної плати. а норми ст. ст. 6, 627 ЦК України передбачають свободу договору, суди під час ухвалення рішення відповідно до вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України повинні були встановити наявність чи відсутність підстав для перегляду розміру орендної плати та дотримання орендарем положень п. 13 договорів оренди.

При цьому, судом не дано оцінки тій обставині, що на вимогу орендодавців орендар – керівник ПП "Колос Чигиринщини" Васьківський В.І., на загальних зборах орендодавців села публічно зобов’язувався збільшити розмір орендної плати до 2 % (протоколи зборів від 2 лютого 2008 року № 10 та від 2 серпня 2008 року № 5), однак це зобов’язання не виконав, що і з’явилося підставою звернення позивачів з позовом до суду.

Таким чином, залишивши поза оцінкою надані позивачами докази ініціювання ними перед орендарем питання підвищення орендної плати на загальних зборах орендодавців та залишення його без задоволення орендарем, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для звернення позивачів з вимогою про перегляд та для перегляду розміру орендної плати через відсутність ініціативи з боку позивачів щодо підвищення розміру орендної плати.

Не дано судом належної оцінки й факту невикористання відповідачем земельних ділянок за їх призначенням відповідно до умов договорів оренди.

Вирішуючи спір, суди виходили з відсутності підстав для дострокового розірвання договорів оренди землі, з урахуванням того, що відповідач усунув допущені ним порушення при використанні земельних ділянок, а тому на думку суду, відповідно до ст. 143 ЗК України примусове припинення його прав на земельні ділянки не може бути здійснено.

При цьому судами належним чином не враховані вимоги п. 2 ч. 1 ст. 651 ЦК України, згідно з яким договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляє того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 410 ЦК України зобов’язує землекористувача ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації. Частиною 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду, зокрема, у разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених умовами договору.

Між тим пунктом 35 договорів оренди встановлено, що їх дія припиняється шляхом їх розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов’язків передбачених договором.

Враховуючи, що встановлення факту належного виконання відповідачем умов договорів оренди має суттєве значення для правильного вирішення справи, то недотримання судами вимог ст. ст. 10, 212, 213- 215, 303- 304 ЦПК України щодо перевірки доводів і заперечень сторін та наданих ними доказів на їх підтвердження свідчить про незаконність і необґрунтованість судових рішень.