Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВЗХ-Стар" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості по платі за проживання в гуртожитку та спожиту електроенергію за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ВЗХ-Стар" на рішення Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2009 року,

У листопаді 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю "ВЗХ-Стар" (далі - ТОВ "ВЗХ-Стар") звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору оренди товариство орендує гуртожиток "Кристал" по АДРЕСА_1 й має право на звернення до суду за вирішенням спорів, пов'язаних з урегулюванням відносин з мешканцями гуртожитку.

У січні 2000 року в кім. НОМЕР_2 гуртожитку на підставі відповідного ордера було надано койко-місце ОСОБА_6 (ОСОБА_6)

У подальшому ОСОБА_6 (ОСОБА_6) і ОСОБА_7 створили сім'ю, у них народилася дитина, після чого відповідачі стали фактично без видачі ордера займати кімнату НОМЕР_1 у гуртожитку.

У листопаді 2004 року в зв'язку із заборгованістю по платі за проживання, яку допустили відповідачі, ОСОБА_6 уклала з товариством договір про реструктуризацію заборгованості в сумі 1 320 грн. Проте вказану заборгованість відповідачка сплатила лише частково - в сумі 305 грн. Крім того, відповідачі допустили заборгованість за інший період.

Вважаючи, що оскільки вказаний гуртожиток має статус гуртожитку коридорного типу для проживання одиноких громадян, то відповідачам заборгованість повинна нараховуватися на підставі абз. 1 п. 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (208-86-п) , із розрахунку планової калькуляції - 50 грн. за одне ліжко-місце за місяць, тобто відповідачі повинні були сплачувати 100 грн. за місяць, позивач просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь борг за договором про реструктуризацію заборгованості від 30 листопада 2004 року в розмірі 1 015 грн., з відповідачів солідарно - заборгованість по платі за проживання в гуртожитку та користування електроенергією за період з грудня 2004 року до листопада 2007 року в сумі 3 500 грн. і судові витрати.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2008 року позов задоволено частково, ухвалено стягнути на користь ТОВ "ВЗХ-Стар" з ОСОБА_6 борг за договором від 30 листопада 2004 року в розмірі 1 015 грн., заборгованість по платі за проживання в гуртожитку та користування електроенергією за період з 1 лютого 2006 року до 1 листопада 2007 року в сумі 1 050 грн., з ОСОБА_7 - заборгованість по платі за проживання в гуртожитку та користування електроенергією за період з 1 лютого 2006 року до 1 листопада 2007 року в сумі 1 050 грн.; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 1 липня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 грудня 2008 року вказане рішення апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Останнім рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції від 12 березня 2008 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В обгрунтування касаційної скарги ТОВ "ВЗХ-Стар" посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Ухвалюючи рішення від 10 лютого 2009 року та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що кімната НОМЕР_1 гуртожитку "Кристал" фактично перебуває у відокремленому користуванні сім'ї відповідачів; нарахування заборгованості за проживання в гуртожитку сім’ї відповідачів проводилося з порушенням вимог п. 38 Примірного положення про гуртожитки (208-86-п) , оскільки ця заборгованість нараховувалася позивачем, виходячи зі ставки, передбаченої для сплати за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках; крім того, згідно з довідками відповідних комунальних підприємств у відповідачів заборгованості по платі за комунальні послуги немає.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ст. ЦПК України (1618-15) висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Так, р ішенням Апеляційного суду Київської області від 1 липня 2008 року було скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки кімната НОМЕР_1 гуртожитку фактично перебуває у відокремленому користуванні сім'ї відповідачів; вони окремо від позивача вносять плату за комунальні послуги; нарахування заборгованості за проживання в гуртожитку сім’ї відповідачів проводилося з порушенням вимог п. 38 Примірного положення про гуртожитки (208-86-п) , оскільки ця заборгованість нараховувалася позивачем, виходячи зі ставки, передбаченої для сплати за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках.

Однак колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України не погодилася з такими висновками апеляційного суду й ухвалою від 10 грудня 2008 року скасувала це рішення суду апеляційної інстанції від 1 липня 2008 року. При цьому вказана колегія суддів виходила з такого.

Задовольняючи позов про стягнення з кожного з відповідачів по 1 050 грн., суд першої інстанції виходив із того, що з моменту набуття будинком статусу гуртожитку для одиноких громадян – з 1 лютого 2006 року - вимоги позивача про стягнення плати за проживання в гуртожитку ґрунтуються на нормі ч. 1 ст. 38 Примірного положення про гуртожитки (208-86-п) затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (далі – Примірне положення), і є правомірними, а визнана ОСОБА_6 сума заборгованості підлягає стягненню.

За змістом п. 4, ч. 1 п. 38 Примірного положення (208-86-п) п лата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках (зі статусом для проживання одиноких громадян), провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради від 3 липня 1975 року № 229 затверджений акт державної комісії по прийому в експлуатацію п’ятиповерхового будинку – гуртожитку, на 195 місць по АДРЕСА_1.

Згідно з рішенням виконавчого комітету від 1 лютого 2006 року № 44 цей будинок зареєстровано як гуртожиток "Кристал" коридорного типу на 195 місць для одиноких громадян.

Відповідно до витягу з протоколу засідання профспілкового комітету від 12 січня 2000 року ОСОБА_6 (ОСОБА_6) надано дозвіл на прописку й заселення в гуртожиток "Кристал" з наданням ліжко-місця та видано ордер від 13 січня 2000 року на заселення в кім. НОМЕР_2. 1 липня 2000 року між відповідачами укладено шлюб, а в 2003 році в них народилася дочка.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду від 25 квітня 2005 року, яке набрало чинності, встановлено, що відповідачу ОСОБА_7 також була надана за договором оренди від 1 листопада 1999 року кімната НОМЕР_3 у цьому гуртожитку, а після одруження сім'я відповідачів стала проживати в кім. НОМЕР_1.

Цим же рішенням установлено факт укладення 30 листопада 2004 року між ТОВ "ВЗХ-Стар" і ОСОБА_6 договору про реструктуризацію заборгованості за користування кімнатою НОМЕР_1.

При цьому в суді першої інстанції відповідачкою ОСОБА_6 визнано факт заборгованості за цим договором і обов’язок його погашення ( а.с. 126).

Таким чином, скасовуючи рішення апеляційного суду від 1 липня 2008 року і передаючи справу до цього суду на новий розгляд, суд касаційної інстанції мотивовано не погодився з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, оскільки вони зроблені без врахування визнання відповідачкою факту заборгованості за договором про реструктуризацію вказаної заборгованості; а також без урахування того, що відповідно до договору на водопостачання та водовідведення від 7 травня 2007 року № 6/2 (1), договору від 20 грудня 2005 року № 20, додаткової угоди № 3 до договору на транспортування природного газу від 24 травня 2006 року, договору на споживання теплової енергії від 10 січня 2005 року № 1\57 оплату зазначених комунальних послуг за вказаними договорами здійснює саме позивач.

Проте апеляційний суд при ухваленні оскаржуваного рішення від 10 лютого 2009 року в порушення вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України при повторному розгляді справи уваги на висновки й мотиви суду касаційної інстанції не звернув; викладеного, вимог п. 38 Примірного положення про гуртожитки (208-86-п) , затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, і визнання відповідачкою боргу за договором про реструктуризацію заборгованості не врахував; інших мотивів скасування цього рішення, ніж у рішенні апеляційного суду від 1 липня 2008 року не навів. Зазначаючи в рішенні про відсутність у відповідачів заборгованості за оплату комунальних послуг, апеляційний суд послався на наявність довідок відповідних комунальних підприємств, хоча у порушення ст. 213 ЦПК України не вказав, на підставі яких саме довідок і яких саме підприємств він дійшов до такого висновку, хоча позивач пред'являв вимоги щодо стягнення заборгованості лише по платі за електроенергію, а не за всі комунальні послуги, і в справі відсутні довідки енергопостачальної компанії щодо розрахунків за постачання електроенергії безпосередньо з відповідачами.

Крім того, правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами регулюються Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) (далі – Закон №1875-IV (1875-15) ).

Суб’єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закон № 1875-IV).

Відповідно до ст. 14 цього закону залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлового-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; друга група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; третя група – житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Згідно з чч. 1-3 ст. 31 Закону № 1875-IV порядок формування цін/тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг першої і другої груп (пп. 1 та 2 ч. 1 тс. 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України. Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Цим Законом передбачені права виробника/виконавця розробляти і подавати на затвердження розрахунки щодо рівня цін/тарифів на житлово-комунальні послуги першої і другої групи (пп. 1 та 2 ч. 1 ст. 14 цього Закону) в порядку, встановленому законодавством; пропонувати при укладенні договору ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги третьої групи (п. 3 ч. 1 ст. 14 цього Закону). (пп. 1, 2 ч. 1 ст. 21, пп. 1, 2 ч. 1 ст. 22 Закону № 1875-IV)

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону № 1875-IV).

Цим же Законом визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері регулювання і встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги (ст. ст. 5 - 7 Закону № 1875-IV).

Відповідно до підп. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 1875-IV, ст. 28 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами і організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади та погодження цих питань з підприємствами, установами й організаціями, які не належать до комунальної власності.

Крім того відповідно до ст. 4 Закону України від 3 грудня 1990 року № 507-XII "Про ціни і ціноутворення" Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін/тарифів, а також по контролю за цінами/тарифами.

У період, за який ставиться питання про стягнення заборгованості (2004 - 2007 роки), регулювання цін/тарифів, у тому числі в сфері житлово-комунальних послуг здійснювалося на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України.

Так, відповідно до п. 16 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1458 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" (1548-96-п) зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2002 року № 273 (273-2002-п) , Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям надано повноваження встановлювати граничні розміри плати за проживання у гуртожитках громадян, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

Вказаний пункт додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 (1548-96-п) втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2005 року № 342 "Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 та визнання такими, що втратили чинність деяких постанов Кабінету Міністрів України" (342-2005-п) , тобто державне регулювання цін/тарифів за проживання в гуртожитках було відмінено. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 276 (276-2008-п) внесені зміни до п. 12 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 (1548-96-п) , якими, зокрема, відновлені повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо регулювання (встановлення) граничного розміру плати за проживання в гуртожитках (крім студентських гуртожитків) громадян України, осіб без громадянства та іноземців, які займають приміщення, що знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних відносинах.

Так, з урахуванням вимог абзацу 1 ч. 1 ст. 55 Закону України від 16 травня 2008 року № 279-VI "Про Кабінет Міністрів України" постанова Кабінету Міністрів України від 11 травня 2005 року № 342 (342-2005-п) набрала чинності з 3 червня 2005 року (з дня опублікування в газеті "Офіційний вісник України"), а постанова Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 276 (276-2008-п) – з 4 квітня 2008 року (з дня опублікування в газеті "Урядовий кур’єр").

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Отже, в період з 3 червня 2005 року до 4 квітня 2008 року встановлення плати за проживання в гуртожитках було виведено з-під державного регулювання і ціни були вільними.

Проте викладене також залишилося поза увагою апеляційного суду.

За таких обставин ухвалене в справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВЗХ-Стар" задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.