Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Відкритого акціонерного товариства "Банк Столиця" (далі – ВАТ "Банк Столиця") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк Столиця" на рішення апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ВАТ "Банк Столиця" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначав, що з 11 березня 2004 року працював у відповідача на посаді голови правління, жодних дисциплінарних порушень не вчиняв протягом 5 років, під час виконання ним своїх трудових обов'язків, банк лише динамічно розвивався.

17 квітня 2009 року його було звільнено з роботи на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП України в зв’язку з систематичним невиконанням трудових обов’язків без поважних причин, покладених на нього трудовим договором.

Посилаючись на те, що порушень трудової дисципліни він не вчиняв, до дисциплінарної відповідальності не притягався, звільнення його з роботи є незаконним, просив позов задовольнити.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 3 листопада 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено. Поновлено ОСОБА_6 на роботі на посаді голови правління ВАТ "Банк Столиця" з 18 квітня 2009 року. Стягнуто з ВАТ "Банк Столиця" на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 415 825 грн. 05 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк Столиця" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Виходячи зі змісту даної норми для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків, щоб це невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 працював у відповідача на посаді голови правління банку з 11 березня 2004 року.

Відповідно до п. 15.11 Статуту ВАТ "Банк Столиця" голова правління здійснює керівництво діяльністю Правління і несе персональну відповідальність за виконання покладених на Правління завдань, для чого йому наданий ряд повноважень.

Пунктом 4.2 Положення про Правління ВАТ "Банк Столиця" встановлені обов’язки членів Правління, зокрема, діяти в інтересах Банку добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень. Обов’язок діяти добросовісно і розумно означає необхідність проявляти сумлінність, обачливість та належну обережність, виконувати рішення, прийняті загальними зборами акціонерів та Спостережною радою Банку.

Голова Правління здійснює керівництво діяльністю Правління і несе персональну, у тому числі дисциплінарну, відповідальність за результати діяльності Банку, за виконання покладених на Правління функцій, завдань і обов’язків.

16 березня 2009 року виконуючий обов’язки Голови Правління Личов І.І. видав наказ № 46 про проведення службового розслідування за фактами порушення нормативно-правових актів щодо укладання та виконання кредитних договорів (а. с. 102).

Три висновки комісії за результатами службового розслідування від 30 березня 2009 року (а.с. 103-110) стосуються порушень, допущених членом кредитного комітету ОСОБА_8 та кредитним комітетом в цілому (голова кредитного комітету ОСОБА_6), що призвели, зокрема, до неправомірної видачі кредитів, наступного необґрунтованого збільшення лімітів кредитування, також допущена висока концентрація ризиків, яка призвела до нецільового використання кредитних коштів.

За вказані порушення Спостережною радою ВАТ "Банк Столиця" на ОСОБА_6 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани (протокол № 7 від 1 квітня 2009 року). При цьому Спостережна рада зобов’язала ОСОБА_6 протягом 2 тижнів вжити термінових заходів щодо усунення порушень та доповісти про результати роботи по усуненню порушень (а.с. 111).

17 квітня 2009 року Спостережною радою за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов’язків, що виявилося в ігноруванні ОСОБА_6 доручень Спостережної ради від 1 квітня 2009 року, позивач був звільнений із займаної посади за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що відсутні докази обізнаності ОСОБА_6 зі змістом протоколу Спостережної ради № 7 від 1 квітня 2009 року в частині обов’язку протягом 2 тижнів вжити термінових заходів щодо усунення порушень та доповісти про результати роботи Спостережній раді, а відтак звільнення його з роботи є незаконним.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, спростовуються відповідними доказами.

Так, з протоколу № 7 засідання Спостережної ради ВАТ "Банк Столиця" вбачається, що ОСОБА_6 особисто був присутнім на засіданні ради, в його присутності обговорювалися результати службового розслідування, ставилося на обговорення та приймалося рішення щодо надання йому 2 тижнів для усунення виявлених порушень та встановлення терміну до 17 квітня 2009 року для доповіді про результати роботи по їх усуненню (а.с. 111-112).

Однак ОСОБА_6 особисто видав наказ про відбуття у відпустку без збереження заробітної плати з 2 квітня 2009 року до 16 квітня 2009 року включно.

17 квітня 2009 року позивач став до виконання своїх обов’язків, був протабельований управлінням бухгалтерського обліку, методології та звітності банку, взяв участь у засіданні Спостережної ради Банку, де відмовився надавати пояснення з приводу невжиття заходів, які від нього вимагалися Спостережною радою Банку.

В цей же день позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов’язків, що виявилося в ігноруванні доручень Спостережної ради Банку від 1 квітня 2009 року та видано трудову книжку.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду в частині поновлення на роботі не можна визнати законним та обґрунтованим.

Неправильно судом проведено і розрахунок сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На порушення вимог чинного законодавства, в дні вимушеного прогулу судом враховані й дні знаходження позивача на лікарняному.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що трудову книжку позивач отримав 17 квітня 2009 року, до суду з позов звернувся лише 9 вересня 2009 року, тобто з пропущенням встановленого законом строку.

Поновлюючи пропущений ОСОБА_6 строк, апеляційний суд виходив з поважності причин його пропуску, проте всупереч вимогам ст. ст. 57, 212 ЦПК України не навів будь-яких належних доказів на підтвердження своїх висновків.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Столиця" задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року скасувати, залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 3 листопада 2009 року.

Ухвала оскарження не підлягає.