Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", третя особа – ОСОБА_7, про визнання незаконним і скасування наказу щодо звільнення від виконання обов’язків директора Одеської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", зобов’язання призначити на посаду та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 серпня 2009 року,

У липні 2006 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з наказом державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" (далі - ДП "Центр ДЗК") від 13 грудня 2005 року вона була призначена виконуючим обов'язки директора Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК " з 14 грудня 2005 року до 14 березня 2006 року.

За минуванням указаного строку, враховуючи сумлінне виконання покладених на неї обов'язків, вона повинна була бути призначена на посаду директора філії.

Однак, після закінчення зазначеного в наказі від 13 грудня 2005 року випробувального терміну, незважаючи на її неодноразові звернення до керівництва Центру Д3К, відповідачем рішення з цього приводу прийняте не було, а тому тривалий період позивачка знаходилась у невизначеному становищі та продовжувала виконувати обов'язки директора філії.

Наказом відповідача від 18 травня 2006 року її звільнено від виконання обов'язків директора Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", у зв'язку з чим вона залишилась безробітною.

Вважаючи таке звільнення незаконним, оскільки воно проведено незважаючи на її тимчасову непрацездатність, а також на те, що вона самостійно виховує двохрічну доньку, позивачка просила скасувати наказ ДП "Центр ДЗК " від 18 травня 2006 року; зобов'язати відповідача видати наказ про призначення її директором Одеської регіональної філії ДП "Центр ЗК ", внести відповідні відмітки у трудову книжку, здійснити виплату на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2008 року позов задоволено частково, ухвалено зобов'язати відповідача скасувати наказ ДП "Центр ДЗК" від 18 травня 2006 року № 96-к; видати наказ про призначення позивачки директором Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК"; внести відповідні відмітки в її трудову книжку. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 12 серпня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд послався на ст. 61 ЦПК України та виходив із того, що є рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2006 року, яким задоволено позов ОСОБА_7 до ДП "Центр ДЗК" і поновлено ОСОБА_7 на посаді директора Одеської регіональної філії ДП "Центра ДЗК"; існування двох судових рішень, які суперечать одне одному неможливе, тому поновити позивачку на роботі неможливо, її звільнення проведено з дотриманням закону.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 " Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з’ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України з вільнення з підстав, зазначених у п. 6 цієї статті (поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу), допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як убачається з матеріалів справи, наказом ДП "Центр ДЗК" від 18 травня 2006 року № 96-к ОСОБА_6 звільнено від виконання обов'язків директора Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" у зв'язку з поновленням на роботі на посаді директора Одеської регіональної філії указаного Центру Зубчонка Ю.О. на підставі заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2006 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2007 року .

Згідно з матеріалами справи на момент звільнення ОСОБА_6 не перебувала в шлюбі та самостійно виховувала двохрічну доньку - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після звільнення позивачки з посади виконуючого обов'язки директора Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" остання залишилася без роботи.

Проте апеляційний суд при розгляді даної справи не застосував ст. 184 КЗпП України та не з'ясував, чи вживалися відповідачем заходи для працевлаштування позивачки, що є обов'язковим при звільненні жінки, яка має дитину віком до трьох років, та які наслідки таких заходів.

Разом із тим, не можна повністю погодитися і з висновком суду першої інстанції.

Так, дійшовши висновку щодо необхідності застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 184 КЗпП України та незаконності звільнення позивачки з роботи, суд першої інстанції необгрунтовано поновив позивачку на посаді директора Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК".

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2008 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 серпня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.