розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа за рішенням третейського суду за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Донецької області від 24 квітня 2008 року,

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу виконавчого листа за рішенням третейського суду, посилаючись на те, що 27 серпня 2007 року постійно діючим третейським судом при асоціації "Юридична рада" ухвалено рішення по справі за його позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на транспортний засіб.

Оскільки ОСОБА_2 не здійснює ніяких дій для виконання рішення третейського суду, ОСОБА_1 просив видати виконавчий лист для примусового виконання зазначеного рішення.

Ухвалою Орджонікіздевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2007 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 24 квітня 2008 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2007 року та рішення постійно діючої третейського суду при асоціації "Юридична рада" від 27 серпня 2007 року знято з апеляційного розгляду та повернуто до суду першої інстанції, а апеляційну скаргу повернуто ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3. підлягає задоволенню.

Постановляючи ухвалу про зняття справи з апеляційного розгляду та повернення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до переліку, який міститься в ч. 1 ст. 293 ЦПК України, ухвала суду про видачу виконавчого документа оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, оскільки згідно із ст. ст. 34, 50, 55 Закону України "Про третейські суди" передбачено оскарження рішення третейського суду і ухвали суду про відмову у видачі виконавчого документа на виконання рішення третейського суду лише учасниками третейського розгляду справи, а ОСОБА_3 не була учасником такого розгляду .

Однак з такими висновками погодитися не можна.

Оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду про визнання за ОСОБА_1 право власності на автомобіль FORD FOCUS C MAX, 2006 року випуску, ОСОБА_3 посилалася на те, що цей автомобіль є її спільною власністю з ОСОБА_2., а тому при постановленні зазначеної ухвали суд вирішив питання також про її права на вказаний автомобіль.

За змістом ч. 1 ст. 292 ЦПК України особи, які не брали участі у справі мають право з цих підстав оскаржити в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, якщо суд вирішив питання про їх права чи обов’язки.

Однак, апеляційний суд не звернув уваги на зазначені положення норм процесуального права і не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_3, яка не була стороною в цій справі, але вважала,… що суд першої інстанції вирішив питання про її майнові права.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до Закону України "Про третейські суди" (1701-15) третейський суд – це недержавний незалежний орган, 5що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом (1701-15) , для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Згідно з Конституцією України (254к/96-ВР) Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави ( ст. ст. 1, 3 Конституції України).

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України (254к/96-ВР) одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом України "Про третейські суди" (1701-15) випадках і порядку) та судовий захист.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин – це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя.

Виходячи з положень ст. ст. 55, 64, 124 Конституції України, аналізуючи зміст Закону України "Про третейські суди" (1701-15) та ст. 17 ЦПК України, третейський суд як недержавний орган за цим Законом (1701-15) має повноваження вирішення спорів лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов’язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії.

Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень особами, які не є учасниками третейської угоди і третейського розгляду, права і інтереси яких порушено рішенням третейського суду, прийнятим з перевищенням наданих йому повноважень та поза межами його компетенції (ст. 27 Закону України "Про третейські суди").

Таким чином, ураховуючи зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, обов’язковість рішення третейського суду лише для сторін третейської угоди, положення ст. 56 Закону України "Про третейські суди" щодо неможливості оскарження ухвали про видачу виконавчого листа за рішенням третейського суду поширюється лише на сторін третейської угоди і не може поширюватись на інших осіб, які не є учасниками третейської угоди і третейського розгляду, права і інтереси яких порушено рішенням третейського суду, прийнятим з перевищенням наданих йому повноважень та поза межами його компетенції (ст. 27 Закону України "Про третейські суди").

Відповідно до вимог п. 7 ст. 8 ЦПК України, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Системний аналіз указаних норм матеріального та процесуального права дає підстави для висновку, що ухвала компетентного суду про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду підлягає апеляційному оскарженню.

За таких обставин ухвалу апеляційного суду слід скасувати та передати справу до апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2007 року по суті.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 336, п. 2 ст. 342, п. 6 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 24 квітня 2008 року скасувати, справу направити до апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 жовтня 2007 року та рішення постійно діючого третейського суду при асоціації "Юридична рада" від 27 серпня 2007 року по суті.