Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, третя особа – Перша євпаторійська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2009 року,

У січні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері, ОСОБА_4, відкрилася спадщина на належне їй майно, в тому числі на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, яка належала на праві сумісної власності їй та чоловікові, ОСОБА_5 Спадкоємцями першої черги за законом були її чоловік, ОСОБА_5 син, ОСОБА_1 та дочка, ОСОБА_2 10 липня 1990 року та 5 лютого 1992 року ОСОБА_1 отримав свідоцтва про право на спадщину за законом на грошовий вклад та автомобіль відповідно. На час смерті ОСОБА_4 її чоловік, ОСОБА_5 та син, ОСОБА_1, проживали разом із нею та фактично прийняли спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина за заповітом від 13 вересня 1994 року, яким він заповів житловий будинок АДРЕСА_1 у цілому онуку, ОСОБА_3, 1993 року народження, який є сином ОСОБА_2 Про наявність заповіту позивачу стало відомо у 2008 році, коли ОСОБА_2 в інтересах сина звернулася до суду з позовом до нього про визнання права власності на ? спірного будинку за заповітом. Просив визнати частково недійсним заповіт від 13 вересня 1994 року, змінивши слова "у цілому" на "3/4 частини домоволодіння", визнати за ним право власності на ? частину спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_4

Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2009 року позов задоволено. Визнано частково недійсним заповіт ОСОБА_5 від 13 вересня 1994 року, посвідчений державним нотаріусом Горючкиною О.М. за реєстровим № 5-2282, в частині розпорядження у цілому житловим будинком АДРЕСА_1, загальною площею 65,6 м кв., жилою площею 38,2 м кв., змінивши слова "в цілому" на "3/4" частини домоволодіння"; визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті матері, ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 65,6 м кв., жилою площею 38,2 м кв., що складається з житлового будинку літ. "А", сараїв літ. "Б", "б", "В", "Д", гаража літ. "Г", убиральні літ. "Уб", огороджень і змощень.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_5 при складанні заповіту розпорядився ? частиною спірного житлового будинку, яка йому не належала, то заповіт у цій частині визнається недійсним в силу закону і визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається. Позивач не надав доказів на підтвердження порушеного права, оскільки відсутня постанова державного нотаріуса про відмову йому у видачі свідоцтва про право на спадщину.

З висновками апеляційного суду погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) цей Кодекс (435-15) застосовується до тих цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

За положеннями ст. ст. 548, 549 ЦК Української РСР, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнавалася належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Прийняття частини спадкового майна означає прийняття спадщини в цілому.

Судом установлено, що 21 травня 1956 року ОСОБА_5 була надана у безстрокове користування для будівництва житлового будинку земельна ділянка, що розташована АДРЕСА_1. 26 січня 1957 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. Від шлюбу народилися син ОСОБА_1, 1957 року народження, та дочка ОСОБА_2, 1961 року народження. У 1960 році проведена зміна нумерації будинків по ІНФОРМАЦІЯ_3 і будинку НОМЕР_1 присвоєно НОМЕР_2, про що здійснені відповідні зміни до реєстрових книг бюро технічної інвентаризації. Будівництво спірного житлового будинку було розпочато в серпні 1956 року та закінчено й введено в експлуатацію в травні 1963 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, заповіт на належне їй майно не залишила. Після цього її син ОСОБА_1 отримав два свідоцтва про право на спадщину за законом: свідоцтво від 10 липня 1990 року на грошовий вклад та свідоцтво від 5 лютого 1992 року на автомобіль. Інші спадкоємці з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної не звертались. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, залишивши заповіт від 13 вересня 1994 року, яким будинок АДРЕСА_1 заповів онуку, ОСОБА_3, 1993 року народження. У березні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_3 права власності на ? частини спірного житлового будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 Вказаний позов був залишений судом без розгляду.

Ураховуючи встановлені судом обставини, висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 на тій підставі, що заповіт, складений ОСОБА_6 13 вересня 1994 року відносно розпорядження ? частиною житлового будинку, яка йому не належала, визнається недійсним в силу закону і визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається (нікчемний правочин), є помилковим, оскільки не грунтується на нормах матеріального права. ЦК Української РСР (1540-06) не позбавляв особу права на звернення до суду за визнанням недійсним заповіту (його частини) незалежно від підстав такої позовної вимоги, як і не містив норм права, що передбачали визнання нікчемним нотаріально посвідченого заповіту (його частини) у позасудовому порядку.

Відсутність постанови державного нотаріуса про відмову видати свідоцтво про право на спадщину також не є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання права власності на спадкове майно за законом, оскільки ОСОБА_1 оспорює заповіт, тобто між сторонами в справі виник спір про право на спадщину .

Якщо у передбачений ст. 549 ЦК Української РСР строк спадкоємець вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, але у шестимісячний строк не звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, звернення до нотаріуса та отримання відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину для визнання судом порушеним права на спадкове майно закон не вимагав.

Установивши, що 10 липня 1990 року, тобто в межах шестимісячного строку, ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4, а саме: на автомобіль та грошовий вклад, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 прийняв спадщину і має право власності на спадщину за законом на ? частину спірного житлового будинку.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи, що апеляційним судом помилково скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту особою своїх цивільних прав та інтересів. Відповідно до абз. 2 ч. 2 цієї статті суд може захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оскільки ні стаття 16 ЦК України, ні норми книги шостої цього Кодексу (435-15) (спадкове право) не передбачають такого способу захисту прав спадкоємця як зміна змісту заповіту, із мотивувальної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції необхідно виключити висновок про зміну у заповіті ОСОБА_5 від 13 вересня 1994 року, посвідченого державним нотаріусом Горючкиною О.М. за реєстровим № 5-2282, слів "в цілому" на "3/4" частини домоволодіння" житлового будинку АДРЕСА_1.

У решті рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2009 року скасувати.

З мотивувальної та резолютивної частин рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 червня 2009 року виключити висновок про заміну у заповіті ОСОБА_5 від 13 вересня 1994 року, посвідченого державним нотаріусом Горючкиною О.М. за реєстровим № 5-2282, слів "в цілому" на "3/4" частини домоволодіння" житлового будинку АДРЕСА_1.

У решті - рішення залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.