Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Ізмаїльського учбово-виробничого підприємства № 2 Одеського учбово-виробничого об’єднання Українського товариства сліпих до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання укладеним договору найму житла, стягнення заборгованості з оплати за проживання та зобов’язання не чинити перешкоди у доступі до житла за касаційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_10 та Ізмаїльського учбово-виробничого підприємства № 2 Одеського учбово-виробничого об’єднання Українського товариства сліпих (далі – Ізмаїльський УВП № 2 Одеського УВО УТоС) на рішення апеляційного суду Одеської області від 9 червня 2009 року,

У листопаді 2006 року Ізмаїльський УВП № 2 Одеського УВО УТоС звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_6 та її сім’я з 1993 року незаконно проживають у АДРЕСА_1, який є гуртожитком та належить Ізмаїльському УВП № 2 Одеського УВО УТоС. На вимоги укласти договір найму не реагують, перешкоджають вільному доступу до житла, що унеможливлює проведення інвентаризації та вселення в будинок працюючих на підприємстві інвалідів по зору. За користування житлом відповідачі не сплачують в повному обсязі плату, яка згідно з рішенням профспілкового комітету та адміністрації підприємства від 28 грудня 2004 року складає 40 грн. за одне койко-місце, а плата за використання земельної ділянки та господарських споруд складає 80 грн. на місяць. Усього в будинку налічується 8 койко-місць, але відповідачі з власної ініціативи з листопада 2004 року сплачували за користування житлом 14 грн. щомісячно, з липня 2007 року – по 22 грн. 81 коп., з липня 2008 року – по 29 грн. 44 коп. Після уточнення позовних вимог просили визнати укладеним договір найму житла - будинку № 57 по вул. Першотравневій в м. Ізмаїлі – між Ізмаїльським УВП № 2 Одеського УВО УТоС та ОСОБА_6; солідарно стягнути з відповідачів заборгованість з плати за користування житлом, яка утворилась станом на 1 грудня 2008 року, загальна сума якої з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних та плати за використання земельною ділянкою та господарськими спорудами складає 21 962 грн. 59 коп.; зобов’язати відповідачів не чинити перешкод у вільному доступі до зазначеного будинку для проведення інвентаризації майна та вселення до будинку інших інвалідів.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 9 червня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано укладеним договір найму житла у будинку АДРЕСА_1 між Ізмаїльським УВП № 2 Одеського УВО УТоС та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9; стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь Ізмаїльського УВП № 2 Одеського УВО УТоС солідарно 21 962 грн. 59 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в які просять скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 9 червня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ізмаїльське УВП № 2 Одеського УВО УТоС звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в які просить змінити рішення апеляційного суду Одеської області від 9 червня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги про визнання укладеним договору найму житла та стягнення боргу з оплати за користування житлом підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 810, 811, 815, 816 ЦК України. Заборгованість підлягає стягненню із розрахунку вартості одного койко-місця по 40 грн. на місяць, плати за використання земельною ділянкою та господарськими спорудами - 80 грн. на місяць та з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 810 ЦК України до договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері житлових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Регулювання житлових відносин з метою забезпечення права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, в тому числі й громадського та приватного, регулюється нормами Житлового кодексу України (5464-10) (далі – ЖК України (5464-10) ).

За положеннями Закону України "Про об’єднання громадян" (2460-12) право власності об'єднань громадян на майно реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян.

Судом установлено, що 6 серпня 1960 року Одеське учбово-виробниче об’єднання УТоС ( далі – Одеське УВО УТоС) придбало в ОСОБА_11 житловий будинок № 57 з надвірними спорудами, який розташований по вул. Першотравневій в м. Ізмаїлі. Відповідно до статуту Ізмаїльського УВП № 2 Одеського УВО УТоС, затвердженого Ізмаїльським міським виконавчим комітетом 13 квітня 2005 року, Ізмаїльське УВП №2 Одеського УВО УТоС має організаційно-правову форму підприємства об’єднання громадян, створене на власності об’єднання громадян – УТоС, яке діє на підставі Закону України "Про об’єднання громадян" (2460-12) , є юридичною особою. Підприємство використовує майно, яке є власністю УТоС, на праві господарського управління. ОСОБА_6, яка з 30 листопада 1984 року працювала в Українському товаристві сліпих (далі – УТоС), 12 вересня 1995 року було видано ордер на право зайняття жилої площі 33 м кв. в гуртожитку УТоС, розташованому в АДРЕСА_1. Ордер видано на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету УТоС від 11 вересня 1995 року на весь склад сім’ї - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Згідно з технічним паспортом, виданим у 2003 році, зазначений будинок є садибним (індивідуальним) житловим. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 25 лютого 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2005 року, Ізмаїльському УВП № 2 Одеського УВО УТоС відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виселення зі спірного житлового будинку на тій підставі, що останні проживають у ньому на законних підставах. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 15 листопада 2007 року, постановленою ним у касаційному порядку, зазначені судові рішення залишено без змін.

Статтею 3 ЖК України встановлено, що житловий фонд включає також жилі будинки і жилі приміщення в будівлях, що належать громадським організаціям (громадський житловий фонд).

Оскільки будинок АДРЕСА_1 належить громадській організації, відповідачі були вселені до нього на підставі ордеру, як такі, що не забезпечені житлом та у зв’язку з трудовими відносинами одного із членів сім’ї, суд неправильно визначив характер правовідносин і застосував загальні норми ЦК України (435-15) щодо найму (оренди) житла, в той час як застосуванню підлягали норми спеціального закону, що регулюють спірні правовідносини – ЖК України (5464-10) .

Крім того, за правилами ч. 2 ст. 127 ЖК України жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Якщо не була проведена реєстрація будинку в якості гуртожитку у виконавчому комітеті місцевої ради, цей будинок не можна вважати гуртожитком.

Не з’ясувавши питання про відповідну реєстрацію житлового АДРЕСА_1 як гуртожитку, апеляційний суд, стягуючи з відповідачів заборгованість за проживання, передчасно застосував правила розрахунку оплати за койко-місце.

При цьому суд також не врахував положення п. 38 Примірного положення про гуртожиток, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (208-86-п) , відповідно до якого громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати(тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду.

Не відповідає вимогам закону й висновок апеляційного суду про наявність підстав для стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, оскільки суд не навів жодної правової норми, на підставі якої він дійшов такого висновку.

Не можна також погодитись і з рішенням суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову Ізмаїльського УВП № 2 Одеського УВО УТоС лише з тієї підстави, що останній не довів своє право власності на спірний житловий будинок.

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі Ізмаїльського УВП № 2 Одеського УВО УТоС, про що свідчить реєстрація технічного паспорту в Ізмаїльському бюро технічної інвентаризації, ця обставина установлення рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 листопада 2006 року по спору між тими ж сторонами, а тому висновок місцевого суду про те, що Ізмаїльське УВП № 2 Одеського УВО УТоС є неналежним позивачем – незаконний.

Ураховуючи те, що неправильне застосування судом як першої, так і апеляційної інстанцій норм матеріального й порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, судові рішення відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_10 та Ізмаїльського учбово-виробничого підприємства №2 Одеського учбово-виробничого об’єднання Українського товариства сліпих задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 9 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.