Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) "Восточная фруктовая компания", треті особи: Харківська регіональна філія державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", відділ земельних ресурсів у Куп’янському районі Харківської області, про розірвання оренди земельної ділянки, відшкодування матеріальної шкоди та втраченої вигоди, визнання недійсними умов оспорюваного договору та визнання дійсними умов первісного договору оренди земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2009 року,

У грудні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є власником земельної ділянки площею 3,9496 га, в тому числі 1,9657 га ріллі та 1,9839 га багаторічних насаджень, на території Грушівської сільської ради Куп’янського району Харківської області. 1 лютого 2006 року він уклав із відповідачем договір оренди земельної ділянки строком на 5 років, договір був виконаний на чотирьох аркушах, і він підписав останню сторінку договору, яка вже була підписана генеральним директором ТОВ "Восточная фруктовая компания" ОСОБА_7 та містила відбиток печатки товариства, однак відповідач у порушення своїх обов’язків за договором належним чином не сплачує йому орендної плати, до того ж без його на те згоди суттєво змінив умови договору, який вже пройшов державну реєстрацію, а саме: збільшив строк дії договору з 5 до 25 років, зменшив розмір орендної плати з 1,5% до 0,3% від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням коефіцієнта індексації, заборонив йому, позивачу, передавати ділянку в заставу, а собі надав право передавати його ділянку в заставу (іпотеку) для отримання кредиту без згоди власника земельної ділянки. Відповідач самочинно змінив договір оренди земельної ділянки й вніс до нього умови, які не відповідають його волевиявленню. Після уточнення позовних вимог просив розірвати укладений 1 лютого 2006 року між ним та ТОВ "Восточная фруктовая компания" договір оренди земельної ділянки, стягнути з відповідача на його користь заборгованість по орендній платі в розмірі 7 435 грн. та 1 932 грн. на відшкодування збитків, завданих нераціональним та нецільовим використанням земельної ділянки, визнати дійсними пункти 8-10, 14, 28 та 33 первісного договору, укладеного 1 лютого 2006 року між ним та ТОВ "Восточная фруктовая компания", визнати недійсними пункти 7-9, 13, 28 та 31 зміненого відповідачем договору.

Рішенням Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 16 січня 2009 року позов задоволено частково, визнано, що між ОСОБА_6 та ТОВ "Восточная фруктовая компания" був укладений 1 лютого 2006 року договір оренди земельної ділянки на умові сплати за її використання орендної плати у розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки землі з урахуванням коефіцієнта індексації, що діяв і був чинним до його розірвання 26 січня 2008 року; стягнуто з ТОВ "Восточная фруктовая компания" на користь ОСОБА_6 заборгованість по орендній платі у розмірі 1 737 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено: у частині визнання укладеного 1 лютого 2006 року між ОСОБА_6 та ТОВ "Восточная фруктовая компания" договору оренди земельної ділянки під багаторічними насадженнями на умовах орендної плати у розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки землі та стягнення з ТОВ "Восточная фруктовая компания" на користь ОСОБА_6 заборгованість по орендній платі у розмірі 1 737 грн. і 81 грн. судових витрат на користь держави - скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 у цій частині відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

ОСОБА_6 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 про розірвання договору й стягнення орендної плати, апеляційний суд виходив із того, що 1 лютого 2006 року між ОСОБА_6 та ТОВ "Восточная фруктовая компания" було укладено договір оренди земельної ділянки на тих умовах, на які погодився позивач, зокрема й щодо орендної плати за користування ділянкою під багаторічними насадженнями в розмірі 0,3% від нормативної грошової оцінки землі, доказів на підтвердження протилежного ОСОБА_6 не надав, договір сторонами підписано та 4 серпня 2006 року зареєстровано у Куп’янському районному відділі реєстрації земель Харківської регіональної філії державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", відтак відповідач виплатив ОСОБА_6 орендну плату в повному обсязі й відсутні підстави для розірвання договору та стягнення заборгованості по орендній платі.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За положеннями ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст. 15 Закону України "Про оренду землі").

Згідно із ч. 2 ст. 23 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 3,9496 га, в тому числі 1,9657 га ріллі та 1,9839 га багаторічних насаджень, на території Грушівської сільської ради Куп’янського району Харківської області. 1 лютого 2006 року позивач уклав із відповідачем договір оренди земельної ділянки, текст якого містив умови щодо строку дії договору – 5 років, розміру орендної плати – 1,5% від грошової оцінки землі, такий договір ОСОБА_6 підписав і передав відповідачу для проведення його державної реєстрації. Керівник ТОВ "Восточная фруктовая компания" в односторонньому порядку до проведення державної реєстрації договору замінив перші три його аркуші й вніс до угоди умови, не погоджені з ОСОБА_6, зокрема, збільшив строк дії договору з 5 до 25 років, зменшив розмір орендної плати за користування ділянкою – багаторічними насадженнями з 1,5% до 0,3% від нормативної грошової оцінки землі, примірник зміненого договору ТОВ "Восточная фруктовая компания" позивачу не надало, але зареєструвало цей договір у Куп’янському районному відділі реєстрації земель Харківської регіональної філії державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру". ТОВ "Восточная фруктовая компания" у порушення умов договору оренди належним чином не сплачувало ОСОБА_6. орендну плату за користування земельною ділянкою.

Задовольняючи позов у частині розірвання договору та стягнення орендної плати, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 203, 651 ЦК України, Законом України "Про оренду землі" (161-14) , виходив із того, що відповідач у порушення вимог закону на власний розсуд, без погодження з позивачем змінив зміст вже підписаного ОСОБА_6 договору оренди, зокрема зменшив ставку орендної плати за користування земельною ділянкою під багаторічними насадженням, що не відповідає волевиявленню ОСОБА_6, яке він мав під час укладення договору, до того ж ТОВ "Восточная фруктовая компания" в повному обсязі не сплачувало позивачу орендної плати за користування землею в 2006-2007 роках, що є підставами для розірвання договору та стягнення на користь позивача невиплаченої орендної плати.

При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

Апеляційний суд помилково змінив рішення суду першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки цього суду, не встановив та не зазначив у рішенні в чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено, при ухваленні рішення узяв до уваги ті ж факти й обставини, що установлені судом першої інстанції, при цьому не спростував їх, натомість без законних на те підстав дав їм власну оцінку й не врахував, що факт зміни ТОВ "Восточная фруктовая компания" умов договору в односторонньому порядку без погодження з позивачем установлений судом першої інстанції, і відповідач таких обставин не заперечував.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Куп’янського міськрайонного суду Харківської області від 16 січня 2009.

Ухвала оскарженню не підлягає.